Розділ 73

Галя здригнулася всім тілом - її морозило і трусило. Те, чого вона боялася найбільше, сталося просто в неї на очах.

- Ні!!! Олю!!! - кричала несамовито вона.

У лісі почулися скиглення. Всі вовкулаки й вовки відступали наче за наказом. Тамара миттєво приземлилася поруч біля Галі і поклала руку на її плече, щоб заспокоїти.

- Я мушу її врятувати! - різко сказала Галя.

- Треба діяти негайно, - додав батько — відьмак. - До четвертої ранку. Поки він не почав обряд на повний кривавий місяць.

Він подивився Галині прямо в очі.

- У вас одна кров. Вона йому ідеально підходить замість тебе. Зараз усе залежить тільки від тебе, Галю.

Він швидко обернувся до Тамари.

- Летіть із кажанами до замку чаклуна. Займіть позиції.

Тамара кивнула:

- Ми будемо чекати сигналу!

Вона одразу перетворилася на великого кажана й швидко злетіла в небо, а за нею полетіла ціла зграя кажанів.

Батько взяв Галю за руку й підвів до великої темної шафи в кімнаті:

- Галю, ми підемо найшвидшим шляхом... як справжні відьми.

Вони разом ступили всередину просторої шафи, їх огорнула глибока темрява й тиша. Чулося лише схвильоване дихання Галі.

- Зосередься, - ледве чутно мовив батько. - Уяви місце, куди хочеш зараз потрапити.

Галя заплющила очі та почала згадувати замок чаклуна. Затавровані прикраси на її тілі спалахнули світло — жовтим сяйвом і запульсували, ніби відгукуючись на невідому силу.

- Я з тобою, - додав батько, міцно стискаючи її руку.

Його примарний дотик привида був майже не відчутний — лише легкий подих вітру ковзнув по її шкірі. Холодний... але рідний.

Мить... і простір навколо ніби згорнувся. Темрява закрутилася, мов вир. Коли Галя відкрила очі, вони вже опинилися в іншій шафі.

Навколо нависали важкі шати, старовинні сукні та плащі, що здавалися примарними постатями в напівтемряві. Галя насилу пробиралася крізь густі тканини, її серце шалено калатало в грудях. Нарешті вона рвучко відчинила дверцята шафи й побачила знайому темну кімнату, де стояло стародавнє чорне дзеркало чаклуна.

Холодний страх пробіг по спині Галі.

- Ми ... у нього, - прошепотіла здивовано вона.

Її голос прозвучав глухо, ніби кімната ковтнула звуки.

Батько стояв поруч. Його примарна постать трохи тремтіла, ніби йому важко було утриматися в цьому місці.

- Галю, будь обережна, - напружено промовив він. - Я відчуваю тут надзвичайно важку енергію. Замок захищений могутньою магією. Мені дедалі важче залишатись тут. Ти стала відьмою, мабуть ти теж подібне відчуваєш, - занепокоєно сказав батько Галині.

Галя відчувала, як повітря ставало дедалі густим, ніби сам замок стежив за кожним її кроком.

- Так... я теж це відчуваю, - відповіла вона, стримуючи страх. - Але я повинна закінчити це. Через мене чаклун викрав Олю. Я не змогла її захистити...

Її голос здригнувся від болю.

- Це не твоя провина, - твердо перебив батько. - Усе сталося занадто швидко. Чаклун усе продумав, - заспокоював батько дочку.

Він ніжно провів рукою по її голові, але вона відчула лише легкий прохолодний вітерець його підтримки. Та навіть цей слабкий дотик додав їй сили.

- Дякую, батьку, - прошепотіла вона, глибоко вдихнувши. - Ми повинні врятувати Олю... і знайти чорні перлини чаклуна, джерело його сили.

Раптом десь у глибині замку пролунав приглушений моторошний звук, схожий на далекий стогін.

Галя тихо завмерла, прислухаючись.

- У нас майже немає часу, - напружено сказала вона й рішуче рушила до дверей кімнати, за якими на неї чекали нові таємниці замку та небезпека.