Розділ 69

Світло ставало яскравішим, сильнішим. Усі навколо відчули це — хвилю магії, що піднімалася від неї, як полум’я.

- За свободу! - вигукнула Галина.

- За свободу! - відгукнулися всі.

Усі швидко кинулися на свої позиції. Вампіри - перевертні перевтілились з людей у великих кажанів й затаїлися на вежах замку разом з малими кажанами очікуючи слушної нагоди.

Козак - характерник причаївся у засідці за річкою біля лісу. У річці напоготові чекали команди русалки. Батько - привід вийшов на терасу замку ворожити.

Замок ожив, перетворився на фортецею. Ззовні глухо загупали важкі кроки, що повільно все ближче наближалися.

Гігантський вовкулака вже наближався. Земля тремтіла під його важкими лапами, ніби не витримувала такої ваги. Дерева тріщали й падали, кущі ламалися, пил здіймався в повітря густою хмарою, що затягувала ліс. Його рух був нестримний — як стихія, як сама руйнація, що йшла просто до замку вампірів.

Раптом... із темряви лісу вирвалася перша хвиля вовкулак і вовків. Вони мчали швидко вперед, низько пригинаючись до землі, швидкі й смертельно небезпечні. Їхні очі світилися у темряві, а пащі розкривалися в дикому гарчанні й витті. Цей звук... він проникав під шкіру навіював страх ще до того, як ворог наближався.

Зграя, не зупиняючись, кинулася до річки — і без вагань рвонула у воду, намагаючись прорватися до замку вампірів річкою.

Галя з Олею стояли на терасі пліч — о - пліч. Вони не наважувалися розділятися — не цієї ночі, не в цю мить, коли кожен подих міг стати останнім.

- Зараз! - вигукнула Галя і підняла руку до темного неба.

Тавро на її шкірі спалахнуло, світло м’яке, жовтувате пробігло візерунками, що раптом ожили. Повітря навколо різко здригнулося.

- Вода... допоможи мені, - її голос був тихий, але впевнений і в ньому відчувалася сила.

Знизу, з долини, раптом піднявся глухий шум. Річка ожила, вода підкорилася й піднялася. Річка стала неспокійною й дуже глибокою, по ній пішли бурхливі великі хвилі. Спокійна течія перетворилася на бурхливий потік, глибокий і небезпечний.

З темної глибини води десятки блискучих очей відкрилися у темряві води. Євдокія різко виринула на поверхню.

- Зараз! - вигукнула вона і вода вибухнула рухом.

Русалки стрімко вирвалися з глибини річки - швидкі, їхні хвости били по вовкулакам та вовкам, що пливли по воді — вода для них стала пасткою. Високі хвилі накочувалися одна за одною, збиваючи вовкулак. Деяких накривало хвилею з головою, інших тягло вниз — у темну, холодну водяну безодню.

Русалки хапали їх, тягнули на дно, де вже не було повітря, де панувала лише вода і смерть. Вовкулаки почали вириватися, гарчати, кусати воду, але вона вже не підкорялася їм.

- За свободу! - вигукнула Євдокія, здіймаючи хвилю ще вище. Крик підхопили інші русалоньки.

Ті вовкулаки й вовки, що були ще біля берега швидко повернули назад до лісу. Інстинкт виживання узяв гору над люттю. Вони швидко відступили до лісу, розуміючи: цього разу вода — не їхній шлях. Річка стала межею, завдяки їй замок був у безпеці.

Десь у глибині лісу знову загриміли повільні важкі кроки. Біля берега і уздовж темного краю лісу сотні вовкулак і вовків збилися в щільну темну масу. Вони більше не наважувалися ступати у воду, але відступати теж не збиралися.