Розділ 68

- Як і обіцяв, - мовив він неквапливо. - Ліс зачарований. Він довго їх стримуватиме... навіть велетня.

Його голос звучав так буденно, ніби мова йшла не про війну, а про звичайну справу.

Галя завмерла на місці.

- Тату!

Але він лише ледь кивнув, зробив ще одну затяжку — і почав розчинятися в повітрі. Зник. Та крісло - качалка ще довго гойдалося, нагадуючи, що він тут був і це не сон.

Не встигли всі оговтатися, як у печі раптом спалахнув вогонь. Полум’я рвонуло вгору, затріщало, розсипаючи іскри. Із самого вогню почала формуватися голова. Його обличчя було суворе й вольове з козацьким оселедцем. Голова козака — характерника виринула з полум’я, ніби з іншого світу.

- Добридень вам, шановне товариство! - прогримів він так гучно, що в печі посипався попіл.

Дехто з вампірів - перевертнів мимоволі відступив назад.

А він лише примружився і... весело підморгнув.

- Не падайте духом. Моє військо вже напоготові. Я прийшов нагадати — час прийшов!

Його голос лунав, як грім перед бурею:

- Цього разу ми не відступимо!

Полум’я спалахнуло ще яскравіше — і голова козака - характерника зникла, ніби її ніколи й не було поряд з ними.

У кімнаті запанувала тиша, але ззовні її розривали звуки... повільні, глухі, нещадні.

Важкі кроки ззовні продовжували повільно наближатися до замку вампірів нагадуючи: загроза вже зовсім поряд. Він іде і його не зупинити.

Сонце остаточно сховалося за обрієм. Ніч накрила землю темним покривалом. У повітрі зависла тривога — гостра, як лезо, і неминуча, як доля.

Раптом... Галя здригнулася. Його голос знову пролунав у її голові — холодний, злий, сповнений нетерпіння.

“Галю! Я більше не можу чекати. Ти не вийшла до мене, тоді я йду по тебе ...”

У голосі з’явилася темна підозра.

“Можливо, тебе там тримають силоміць”, - злісно прошипів він. “Отже, я сам прийду по тебе, і розвалю цей замок камінь за каменем.”

Вона різко вдихнула й підняла голову, її погляд став твердим.

- Починаємо зараз! - голос Галі прозвучав несподівано сильно. - Не можна відкладати навіть на хвилину. Битва вже почалася!

Вона обвела поглядом усіх присутніх — вампірів — перевертнів та кажанів, всіх хто вирішив стояти до кінця.

- Цієї ночі ми повинні вистояти до світанку. Лише до ранку... і все закінчиться. Володимир веде за собою незліченну армію вовкулак і вовків, на яких наклав магічне закляття. Під дією магії їхні ряди помножилися: на нас ідуть не лише справжні чорні вовки й вовкулаки, а й їхні магічні клони, що мають срібно — чорний вигляд. Сам же він скориставшись чарами нічного неба, обернувся на гігантського вовкулаку. Подолати їх буде непросто... але іншого виходу нам не залишили!

На мить запала тиша — але вже інша... напружена, зосереджена на перемозі.

- Сьогодні — повний кривавий місяць, - продовжила вона, і в її голосі прозвучала гірка правда. - Той, на який він чекає раз на століття. Саме цієї ночі він проводить свій обряд... зі мною.

Кілька постатей здригнулися.

- Цей ритуал дає йому магічну силу і безсмертя на довгі роки наперед.

Вона міцно стиснула кулаки.

- Але якщо він не встигне до світанку — все скінчиться, його магія згасне. Він стане звичайною людиною.

Її голос став твердим, як сталь:

- І разом із ним зникне все, що він тримає в своїх чарах. Усі, кого він поневолив... отримають свободу.

У її очах спалахнуло світло та надія.

- Ми витримаємо. За будь - яку ціну!

Раптом по її тілу пробігло сяйво. Чарівні татуювання — витончені, мов стародавні прикраси — спалахнули м’яким жовтим світлом. Візерунки ожили, потекли по шкірі, ніби наповнюючись силою.