Розділ 63

Галя й Соломія тривожно перезирнулися: вони розуміли що попереду чекають великі випробування.

Євдокія емоційно продовжила свою розповідь тихіше, але в її голосі відчувалася напруга - майже загроза:

- Ви маєте знати, щоб бути готовими до зустрічі зі злом.

Вона на мить замовкла, ніби знову перед її очима промайнули ті моторошні події.

- Сьогодні ввечері я з сестрами - русалоньками плавали в озері біля замку чаклуна... І раптом сьогодні Володимир повернувся додому надзвичайно злий і роздратований .

Голос її став ще напруженішим:

- Він не стримував себе. Трощив усе на своєму шляху... Лавочки летіли в дерева, з великою люттю виривав кущі з корінням і щось дуже зле весь час вигукував.

Галя і Соломія ловили кожне слово русалки, а всередині усе стискалося від напруги. У глибині душі вони боялися його справжньої люті.

- Потім він почав кидати каміння у воду... у нас. Ми ледве встигли пірнути.

Русалка стиснула міцно руки.

- А тоді сталося щось страшніше.

Вона подивилася Галі прямо у вічі.

- У нього виріс чорний волохатий хвіст. Він опустив руки на землю.... і завив як справжній вовкулака. - Це був не просто крик... Це був поклик. Той звук ніби досі лунає в моїй пам’яті. І ліс... відповів. Спочатку один вовкулака... Потім ще... І ще...

Галя і Соломія відчули як вони тремтять.

Русалка Євдокія повільно озирнулася на ліс, що темнів неподалік у їхньому сновидінні. В її очах промайнув страх - він нагадав ліс біля замку чаклуна, і її голос затремтів ще сильніше.

- Десятки... Сотні... Ліс потемнів, його накрив густий туман. Дерева почали хитатися. І було чути... як вони біжать.

Вона заплющила очі.

- Я з дівчатами — русалоньками підпливли ближче... дуже тихо... і сховалися за великим камінням, щоб краще бачити все на власні очі.

Її голос став майже шепотом.

- Там був величезний сірий камінь біля лісу. Чаклун виліз на нього... щоб краще бачити всіх. Він стояв... і всіх чекав... Вони приходили...

Галя відчула як серце почало швидше битися.

- Вся земля навколо замку була вкрита вовками. Вони стояли, гарчали... але не рухалися без його дозволу.

Русалка ковтнула повітря.

- Їх було стільки... що не видно було землі. І всі вони дивилися тільки на нього. Потім вони почали вити. Це було так голосно... що здавалося, небо трісне. Коли настала тиша... Ліс завмер. Навколо нескінченна темрява, наповнена вовками й вовкулаками. Їх було так багато, що здавалося — сама ніч виє ними.

Чаклун стояв на високому сірому камені, високо піднявши підборіддя. Його голос прогримів над лісом, підсилений магією :

- У нас хочуть відібрати владу над лісом... А в мене мою кохану!

Він на мить замовк, його очі спалахнули жовтим вогнем.

- Я чекав на неї століття, ми повінчані долею.

Його голос ставав глибшим, майже одержимим:

- Ми розлучаємося лише для того, щоб знову зустрітися в майбутньому. І так - знову й знову... Заради нашого кохання.

Він різко стиснув кулак.

- Вони тримають її у замку вампірів - перевертнів! Хочуть використати її силу проти мене... проти вас!

У лісі прокотилося глухе невдоволене гарчання.

- Вони хочуть знищити моє безсмертя! Позбавити мене сили! Тоді... я не зможу захистити вас!

Його голос став гучним громом:

- Мені потрібна вона! Наступної ночі буде повний кривавий місяць... І я поверну її!

Він підняв руку вгору зжату в міцний кулак.

- Не віддамо владу над лісом!

У відповідь вибухнуло виття вовків:

- Ауууууууууууууууууу!!!!

Вовки й вовкулаки завили одночасно дуже голосно ніби погоджуючись з кожним словом чаклуна.

Це було настільки гучно й моторошно, що здавалося вовче виття долине до самих зірок.