Розділ 62

Її очі були повні сліз, але це були не звичайні сльози... Її сльози одразу перетворювалися на чорні чарівні перлини. По щокам русалки повільно котилися справжні чорні перлини — темні, блискучі, ніби ввібрали в себе весь її біль.

- Чому так мало? Давай ще, русалко! Кожна твоя сльоза, що стає чорною перлиною - це рік мого магічного життя! Чуєш? Плач! - загарчав голосно чаклун крізь бурю й плач русалки, нахиляючись ближче до неї.

Руки Володимира тремтіли від нетерпіння. Він жадібно збирав чорні перлини з її очей й кидав їх у темну скриньку, що тримав біля нього здоровенний вовкулака.

- Давай ще... ! В мене обмаль часу! Коли цей чарівний кришталевий чан повністю наповниться дощовою водою, за ці перлини доведеться платити життям цієї дівчини! - кричав він мокрий під дощем.

Грім ще сильніше розривав небо. Блискавка освітила його обличчя - спотворене жадобою й безумством. Він схопив русалку за волосся й грубо потягнув.

- Плач! Плач ще! - несамовито гарчав він.

Але більше чорних перлин не було. Скільки б він не тягнув її за волосся, не змушував — русалка більше не могла плакати. Її сили вичерпалися, її голос згас.

- Ні! Ще! - заревів чаклун.

Вода стрімко підіймалася все вище до краю кришталевого чану. Спочатку до моїх грудей... до шиї... Я задихалася... Світ навколо розмивався... І ось я вже повністю під водою, вода дійшла до краю і перелилася.

Чорно — срібне сяйво, що кружляло димкою наді мною і русалкою, повільно накрило нас обох... і торкнулося до мого обличчя під водою. Я закричала — але води було забагато. Темрява... і світ згас.

Коли я прийшла до тями.... я вже була русалкою в озері біля замку чаклуна разом з іншими дівчатами - русалоньками. Моє тіло вже стало іншим, легким... холодним... чужим. Я була під водою, і... дихала. Я різко ворухнулася  і відчула, як тіло рухається інакше: плавно та гнучко. Не так, як раніше... Я опустила погляд.... і завмерла. Замість ніг у мене вже був довгий сріблястий хвіст.

Русалка опустила погляд, її голос став надто сумним.     

- Таких, як я, там дуже багато. Дівчата з різних місць... Люди й вампіри - перевертні. Живі... і водночас мертві. Усі ми зачаровані, приречені.

Вона підняла очі. В її погляді загорівся непохитний вогник надії.   

- Ми хочемо тільки одного — визволення!

На мить запанувала тиша. Соломія і Галина навіть не знали, які підібрати слова, щоб її втішити.       

Русалка раптом підняла голову.

- Я просилася у твій сон не лише розповісти це. Ми бачили, як біля замку чаклуна назбиралося велике військо вовкулак. Вони вже йдуть до вас!