Розділ 60

- Його потрібно зупинити і зробити це можеш тільки ти, Галино. Ти сильна, маєш велике добре серце, а тепер й володієш стародавньою магію трьох стихій — вогню, води й повітря. У своїх минулих переродженнях ти не мала цієї сили, тому щоразу гинула в ніч повного кривавого місяця.

Соломія подивилася на неї з надією й промовила: 

- Не бійся. Вір у себе, я з тобою. Разом ми подолаємо його темну магію й зупинимо його безсмертя. Почнемо з магії води. Подивись уважно на воду в озері... Зосередься. Що ти відчуваєш? Можливо... щось чуєш?

Галя підійшла ближче до берега. Вода була спокійна, гладенька, мов дзеркало й відбивала небо. Вона зосередилася на деякий час й дивилася в темну її глибину, затамувавши подих.

Спочатку нічого не відбувалося. Та раптом поверхня води заколихалася, по воді пішли легкі хвилі. 

Галя примружила очі й прислухалася.

- Я чую голос, - прошепотіла вона. - Хтось кличе мене на допомогу!

Вона різко озирнулася до Соломії, в її очах промайнув страх і здивування.

- Це добре, - спокійно відповіла жінка. - Продовжуй. Зосередься на цьому голосі.

Галя знову нахилилася низько до води. Вона торкнулася легкої хвилі кінчиками пальців і в ту ж мить озеро ожило, хвилі стали сильнішими. Вода почала сильно бурлити, ніби закипала зсередини. Темна глибина закрутилася, затягуючи погляд.

Раптом із бурхливої глибини озера виринула голова русалки. Це була молода вродлива дівчина із зеленими очима та довгим темно - зеленим волоссям, що спадало на плечі мокрими пасмами. Її сріблястий хвіст потужно вдарив по воді, здіймаючи холодні бризки.

Галя мимоволі відступила на крок назад. Побачивши Галю й Соломію, русалка заспокоїлася. Її обличчя осяяла лагідна, трохи сумна усмішка.

Соломія здивовано дивилася на Галю. Вона не очікувала, що дівчина так швидко зможе відкрити силу стихії води — навіть у своєму сні.

- Вітаю тебе, Галиночко, - радісно сказала вона. - Початок дуже вдалий. Ти почула поклик... дозволила їй увійти у свій сон.

Жінка радісно обійняла Галю. 

Русалка підпливла ближче. Її голос був дивовижно мелодійний — ніби вона не говорила, а співала ніжну пісню.

- Я знаю, хто ви, - мелодійно промовила вона. - Але ви не впізнаєте мене зараз в такому вигляді.

Вона пильно подивилася на Соломію, з особливою цікавістю. 

- Соломіє... я колись була твоєю сусідкою. Мене звати Євдокія. Пам’ятаєш? Ми разом навчалися у мудрих відьом.

Соломія здригнулася від здивування, по її спині пробіг холодок і піднялися високо брови. 

- Євдокіє?... Це справді ти?... Люди говорили, що тебе викрав чаклун... і більше ніхто про тебе не чув і не бачив, - сумно відповіла Соломія.

Русалка продовжила:         

- Одного літнього вечора я поверталася з поля додому й майже дійшла до нашого поселення. Було вже надто пізно і темно, з’явився густий туман, що низько повз по землі. Та раптом неочікувано з нього вискочив величезний вовкулака.

Вона здригнулася.       

- Він різко схопив мене своїми сильними волохатими лапами й поніс на шаленій швидкості в ліс до замку чаклуна. Я кричала, кликала на допомогу... але крізь густий туман мене ніхто не чув.

Її очі потемніли від спогадів. 

- Він приніс мене до замку... і кинув на холодну кам’яну підлогу. Навколо мене стояли вони.... величезні, волохаті вовкулаки. Їхні очі світилися, вони гарчали, показували гострі блискучі ікли... і страшенно вили на повний місяць.