Розділ 56

- Якщо Галя одягне всі прикраси відьми, її сила зросте. Але вона досі під його чарами... під клятвою служіння йому... і під владою їхнього стародавнього кохання, а він заради влади піде на все.

На Тамарі були чарівні прикраси - намисто й браслет, що мерехтіли дивним чарівним сяйвом. Оля витягла із за пазухи сережки та перстень.

- О диво, це вже повний гарнітур! - вигукнула Тамара, розширивши очі від здивування й посміхаючись на радощах.

- Одягай, Галю!

Але Галя стояла, ніби в густому тумані. Голоси матері й Олі звучали десь віддалено, приглушено — немов крізь воду. Її свідомість повільно занурювалась, вона чула тільки голос чаклуна.

Голос був чіткий, владний, проникливий. Він лунав гучно в її голові: “ Повернися до мене, негайно! Ти потрібна мені!”

І цей голос був сильніший за страх. Сильніший на розум, сильніший за все.

“Галю, повернися до мене! Де б ти не була!”

Голос чаклуна гримів у її свідомості так гучно, ніби розколював череп із середини. Він не просто кликав — наказував. Кожне слово било, як молот.

- Володимир... я йду до тебе... тільки не кричи! - вигукнула Галина й різко рушила до лоджії.

Вона нікого більше не чула: ні Олі, ні матері, лише його голос.

Оля й Тамара переглянулися — обидві зблідли.

- Він узяв її під свій повний контроль! - вигукнула мати.

Удвох вони кинулися до Галі. Вона пручалася, рвалася вперед, намагаючись вирватися з їхніх рук, але жінки силою затягли її в невелику кам’яну кімнату без вікон. Двері зачинили. На дверях залізна решітка, щоб можна було наглядати. Галя впала на ліжко, вчепилася пальцями у волосся.

- Я йду до нього... він кличе... я маю, - повторювала вона, ніби в гарячці.

Її обличчя стало блідим, під очима проступили темні кола. Виглядала вона так, ніби хвороба пожирає її зсередини.

- Чим ближче кривавий повний місяць, тим сильніше його поклик, - твердо сказала Тамара.

- Він посилено чаклує. Завжди так було, але цього разу ми її втримаємо. Пильнуй її. Від цього залежить не тільки ваша доля у вашому світі, а й наша тут. Він не має завершити новий обряд.

- Вона божеволіє! - зі сльозами вигукнула Оля. - Я не можу дивитися на це...

- Прийшов час чарівних прикрас, - прошепотіла Тамара.

Вони відчинили двері й швидко зайшли до кімнати. Галя сиділа, розгойдувалася вперед — назад, губи беззвучно рухалися й стогнала.

Коли прикраси дістали вони спалахнули сильним світлим сяйвом — ніби впізнали свою господиню. Спочатку Оля наділа на сестру сережки й перстень. У ту ж мить Галя різко вдихнула й одразу почав повільно повертатися її здоровий вигляд. Дивна хвороба поступово минала; темні кола під очима почали світліти та голос чаклуна в голові став набагато тихіше...

- Ці прикраси завжди мене захищали, бо в них стародавній дух мудрої відьми — нашої пращурки. Тепер їхній захист потрібен тобі.

Мати зняла з себе намисто й обережно наділа його на доньку. Всі камені гарнітуру заграли зеленим і жовтогарячим світлом, ніби чарівні прикраси ожили й почули, що повний гарнітур тепер у повному складі.

Потім мати наділа на Галину браслет. Ледве він торкнувся руки Галі, як різко стиснув її зап’ястя.

- Ой! Що він робить!? - скрикнула вона.

Браслет спалахнув сліпучим жовтогарячим світлом. У кімнаті на мить стало так яскраво, що довелося заплющити очі. Коли сяйво згасло під браслетом на шкірі Галі з’явилося світле тавро — візерунок, що пульсував живим світло - жовтим світлом.

- Вона справді обрана, - сказала Тамара. - Браслет став частиною її. Тепер його ніхто не зніме.

За кілька секунд сережки й перстень також затаврувалися під прикрасами, залишивши світло — жовті світлові знаки на тілі. Лише намисто залишилося на шиї без тавро.

Тамара примружилася.

- Один камінь відсутній... Тому намисто не затаврувалося на її тілі. Нам потрібно знайти його, але навіть так - вона вже значно захищена від магічного впливу чаклуна.