Розділ 53

В нього ніби паморочиться в голові від однієї цієї думки - знову настане час її вбити власними руками.

Побачивши її очі розгублені, схвильовані — він зрозумів: пам’ять про дзеркало небезпечна. Краще, щоб вона цього не пам’ятала. Краще, щоб залишилася під його чарами. Хоча чари були зайві, її й так тягнуло до нього — несвідомо, неминуче.

Він м’яко взяв її за руку. Вони вийшли з кімнати в коридор, двері тихо зачинилися за ними. В коридорі було світліше.

Його голос став рівним, бездушним, майже гіпнотичним:

- Ти не пам’ятаєш дзеркало. Ти пам’ятаєш замок, наш романтичний танець у залі під живу музику. Ми зупинилися біля цих дверей. Плащ і маски знайшли у великій залі. Нас чекає бал — маскарад. Ми щасливі разом.

Його слова обволікали її, стираючи нещодавні спогади. Галя моргнула. У голові ніби все затуманилося, але пам’ять не зникла до кінця. На ній був кулон, подарований чаклуном - той самий, що повертає й відновлює спогади.

- Так, - вона усміхнулася. - Я хочу на бал - маскарад, які чудові в нас маски... Ти, як завжди, загадковий....

Її очі вже не були наповнені страхом. Лише захоплення, лише кохання.

У глибині її свідомості тінню майнуло чорне дзеркало. Вона подумала, що це відлуння минулого життя. Найчіткіше запам’ятала його слова: “Ми щасливі разом”. Саме цього вона прагнула понад усе всією душею.

Вона сором’язливо потягнулася ближче, ніби хотіла поправити йому метелика на смокінгу. Він не витримав — різко притиснув її до себе й пристрасно поцілував. Вона не опиралася. Навпаки — обвила його шию руками й дивилася в очі палаючим, закоханим поглядом.

У ньому спалахнув вогонь. Бажання накрило хвилею. Її шия, відкрите декольте — усе зводило його з розуму. Він жадав її зараз сильніше, ніж будь — коли.

Раптом у його погляді промайнула тінь. Тінь майбутнього вбивства та довгої розлуки і дикого страху втратити її назавжди — цього разу по — справжньому.

Раптом думка про Катерину й гостей болісно повернула його до реальності. Потрібно було повертатися у маєток, йти на бал — маскарад. Ніхто не мав нічого запідозрити.

- На жаль... але нам потрібно повертатися до маєтку на бал — маскарад. Гості чекатимуть на мене й Катерину. Я б хотів, щоб на її місці була ти. Хочу бути з тобою назавжди. Ти моє справжнє кохання.

Його руки повільно розтиснули міцні обійми.

- Завтра ми повернемося сюди, - м’яким голосом і блискучим поглядом додав він.

- Я дуже чекатиму... Я кохаю тебе, - щиро прошепотіла Галя.

Вона не встигла договорити — його губи знову накрили її. Поцілунок був п’янким, майже відчайдушним.

У Галини запаморочилося в голові, ці обійми здавалися знайомими. Ніби колись вони вже так стояли. Ніби цей поцілунок приховував щось дуже важливе — те, що вона ніяк не могла згадати.

Він не хотів її зараз відпускати. Зовсім, але мусив.

- Що ж... йдемо веселитися. Нас чекає бал маскарад! - він на мить удавано легко усміхнувся й подав їй руку.

Вона взяла його під руку, вони вийшли із замку. Перейшли кам’яний міст із русалками, що завмерли під темною водою.

Біля озера Володимир викликав водяний портал. Темно — зелена поверхня озера затремтіла, піднялася висока водяна хвиля та розкрила водяний вир до їхнього зросту. Він підхопив Галю на руки — й пірнув разом із нею у глибину. Водяний портал замкнувся за ними, а десь у темряві вже народжувався червоний місяць.