Розділ 51

Він навмисно привів її до цієї кімнати, до старого чорного дзеркала. Йому потрібно було переконатися. Побачити... Дізнатися напевно — чи справді це вона. Чи це та Оля, яку він колись кохав до без тями крізь століття... і губив власноруч знову й знову...

Йому потрібно бути впевненим, що збереглася її сила, яка йому дуже потрібна для продовження безсмертя і його магічної влади. Та десь дуже глибоко, його серце тихо нагадувало інше... Як насправді прекрасно жити звичайним смертним життям. Прокидатися поруч із коханою, просто жити... насолоджуватися тихим своїм життям.

На мить, він заплющив очі і згадав себе ...

Колись він був безтурботним юнаком, мріяв стати великим безсмертним чаклуном. Його родина - заможні вовкулаки - перевертні  живе і досі у старовинному замку посеред лісу. Вони не любили сонця: його промені палили їхню шкіру, залишали опіки, що гоїлися тижнями. Тому вдень замок спав, а вночі родина виходила на прогулянки під темним небо. За власним бажанням вони могли обертатися вовкулаками.

Але коли наближався повний місяць — вибору не було. Вони усією родиною окрім Володимира перетворювались на вовкулак попри своє бажання залишатися в подобі людини. Кожен раз родина перебувала у такому стані, поки фаза повного місяця на небі не мине. Люди, що жили в поселенні ближче до лісу чули їхнє моторошне вовче протяжне виття.

Лише Володимир не підкорявся місяцю. Він міг змінювати свою людську подобу тільки тоді, коли сам цього хотів. Змалку він тягнувся до магії. Навчався у мудрих відьом, вивчав заборонені книги, опановував темні закляття.

Володимир став звичайним чаклуном. Талановитий та амбітний, але йому цього було замало. Він хотів стати великим, наймогутнішим і головне — безсмертним. Саме тоді він прийшов до старої відьми — мудрої, небезпечної, тієї, що знала те, чого не знали інші. Він просив сили й вічності.

Вона довго слухала й дивилася на нього.

- Безсмертя має ціну, - сказала вона тоді. - Темні сили не дають дарів безкоштовно. Щоб спрацював обряд, ти повинен віддати саме найдорожче для свого серця і жертва має бути сильною. Її енергія повинна наситити морок і переродити тебе.

Вона не знала, кого він обере. Не знала, що жертвою стане її власна онука — улюблениця Оля.

Оля.... Він кохав її до без тями і кохає досі - крізь століття, крізь смерть, крізь власні злочини. Кохає так, як кохають тільки приречені. Хотів одружитися з нею. Хотів бачити її поруч завжди, дихати з нею одним повітрям.

Йому довелося обирати: любов — або магічна влада, смертність — або вічність.

Він довго вагався, ночами не спав. Думка про вбивство коханої й довгу розлуку розривала йому серце, не давала спокою та зрештою він щоразу обирав обряд.

Перший раз був найважчим... його руки тремтіли. Він майже зламався, мсайже відмовився...

Другий — не менш болісним, а потім це стало циклом...

Кожен раз, коли вона з’являлася в його житті, їхні почуття спалахували миттєво - ніби душі  пам’ятали одна одну. Вона була як промінь сонця в його безкінечному темному житті, але він власноруч гасив це світло.

Багато разів він хотів сам це зупинити. Він ненавидів себе, коли вона вмирала від його руки. У нього було відчуття, ніби разом із нею він вбивав щось світле у собі назавжди. Він розумів — це занадто висока ціна його могутності й безсмертя. Розумів... і все одно платив.