Розділ 49

Він озирнувся, ніби відчув когось. Його погляд хижо - злих очей зупинилися на великій сірій миші, яка пробігала по кам’яній підлозі під стіною кімнати. Нелюдською надшвидкістю він схопив її, відірвав їй голову й видавив майже всю кров у кришталевий бокал. Галя спостерігала за ним й не могла поворухнутися.

- Ось, я видавив з гадської миші кров скільки зміг, цього нам досить, - він сказав це з якоюсь злорадною радістю і різко з розмаху вилив кров на чорну поверхню дзеркала.

Раптом дзеркало ожило... Чорна гладь почала всмоктувати в себе всю кров з такою жадібністю, з глухим сьорбанням та з тваринним ричанням ніби голодна жива істота. Коли остання краплина крові була поглинута, чаклун звернувся до дзеркала:

- Покажи нам, хто ми один для одного... і що чекає нас попереду...

Галя з чаклуном затаїли одночасно подих, навколо запанувала мертва тиша й ніби в кімнаті стало темніше. 

Раптом чорна гладь почала сіріти, з’явився кам’яний замок з русалками у воді, це замок в якому вони зараз знаходяться. Потім стали з’являтися зловісні образи людей з туману, яких Галя ніколи в житті раніше не зустрічала. Їхні тіла ламалися, перекручувалися — шкіра розривалася, кістки видовжувалися. Люди перетворювалися на вовкулак. Інші - блідли, оголювали ікла. Навколо дуже багато крові...

Галя побачила себе в довгій сукні. Вона ховалася разом із Олею біля каміну у великій залі у цьому замку, поруч був з ними — незнайомий чоловік, який їх охороняв заслоняючи собою. Його силует був знайомий, але дзеркало не дало розгледіти його обличчя. Тривога охопила Галю.

“Чому ми тут з Олею? Хто цей чоловік, що біля нас? Дуже мені когось нагадує?” - подумала вона й замислилася.

Хвиля прокотилася по дзеркальній гладі. Далі в дзеркалі постали образи: вона і Володимир. Навколо неї була сяюча аура, яка випромінює багато світлої енергії, ніби вона була джерелом. Він стояв поруч — у повній темряві, як протилежний полюс. Темрява лягала на його плечі, як плащ. Вони виглядали як два протилежні світи: світло і темрява.

І раптом у дзеркалі з’явилась весільна сцена. Галя побачила себе в чорному мереживному весільному вбранні поруч з Володимиром. Чорна фата спадала на обличчя, мов павутиння - це був символ її таємничого зв’язку з ним. В її очах не було радості, щось схоже на приреченість.

Чаклун радісно усміхнувся, побачивши у дзеркалі підтвердження: вона і є та сама Оля, яку він зустрічає раз у століття. Кожен раз чаклун чекає її переродження та їхню нову фатальну зустріч.

- Ти моя, Оля, - його голос став владним, ніби вона його власність.

Його очі світилися темним блиском, він підійшов нахилився ще ближче до Галини й заглянув їй глибоко в очі:

- Ми колись давно поєдналися з тобою у таємному обряді - ти навіки моя. Ти поклялася підтримувати і підсилювати мою чорну силу й магію своєю потужною енергією. Ти - джерело моєї сили. Ти можеш народжуватися знову й знову в будь якому тілі. Навіть бути фізично далеко від мене, але на духовному рівні ти завжди зі мною і належиш тільки мені. Якщо я забажаю, завжди тебе знайду, де б ти не була. Наш духовний зв’язок майже неможливо розірвати — твоя стародавня клятва мені, тримає нас разом.

Кулон на її шиї раптом спалахнув срібно -білим сяйвом й став гарячішим. Галя схопила його в руку, щоб не так сильно обпікав шию. Її внутрішній голос прошепотів уже голосніше:

“Ти не давала цієї клятви добровільно...”