Розділ 40

- Мені снився чаклун, - сказала тихо Галя.

В кімнаті ніби стало холодніше.

- Він кликав мене з вікна, — продовжила Галя ще тихіше. - Я почула його голос з відчиненого вікна в нашій кімнаті... і вийшла до нього. Просто ступила у відкрите вікно і стала на золотаво - срібний місячний промінь, що тягнувся через усе небо, мов широкий зоряний шлях.

- Галю! - зойкнула Оля.

- Я йшла по ньому босоніж, — голос Галини тремтів. - Промінь був теплий, а потім із темної ночі прилетів він... став поруч і ми танцювали вальс до ранку над хмарами. Під нами будинки здавалися іграшковими, а зорі — зовсім близькими.

Галя зробила паузу.

- Він сказав, що я - та, кого він колись дуже кохав. Що я маю згадати, хто я насправді, а потім...

Вона повільно піднесла руку до шиї і завмерла. Під пальцями було холодне металеве коло з каменем. Галя повільно витягла з - під сорочки срібний кулон у формі зірки.

- Він подарував і надів на мене уві сні цей кулон з білим каменем, — прошепотіла Галя. - А зараз він на мені!

Оля скрикнула й підстрибнула на ліжку.

- Галю... Це... ж неможливо...

Кімната ніби зсунулася зі своєї осі.

- То... може... це був не сон? - ледь чутно сказала Оля.

- Але ж ми літали над хмарами, - Галя похитала головою. - Це не може бути реальністю.

Вони мовчки дивилися на кулон, що переливався срібно - білим сяйвом й блищав у ранковому світлі. Галя засунула свою руку ще глибше у сорочку та заспокоїлася - чарівні прикраси, хрест і зошит були на місці.

Раптом у двері постукали. Дівчата здригнулися. Двері прочинилися, і до кімнати зайшли двоє маленьких чоловіків — карлики з гострими рисами обличчя й живими, блискучими очима.

- Добрий ранок, леді, — чемно вклонилися вони. - Просимо вас на сніданок. За пів години господиня та господар чекатимуть всіх гостей знизу у великій жовтій залі.

Попри малий зріст, у них було щось дивне — рухалися надто швидко.

- Дякуємо, ми спустимося, — чемно відповіла Оля.

Карлики усміхнулися їй... але на Галю кинули холодний, неприязний погляд  і вийшли. Двері зачинилися.

- Ти бачила? - прошепотіла Галя. - Я їм не сподобалася.

- Якщо це не сон, - Оля подивилася на кулон. - Можливо, вони щось бачили вночі.

- Це ще один доказ, що все було насправді, -твердо сказала Галя.

Вони підійшли до великої шафи. Усередині висіли розкішні сукні з шовку, вуалі, мережива.

- Навіть найскромніші сукні — як для королев! — зраділа та радісно усміхнулася Оля.

- А ці корсети — справжня тортура, - бурчала Галя. - Тягни сильніше!

Сміх трохи розвіяв напругу, але кулон холодно торкався грудей, нагадуючи: між сном і реальністю більше немає межі.

Вони вийшли зі своєї кімнати й рушили вниз на перший поверх будинку старими скрипучими сходами назустріч сніданку  і новій таємниці цього дому.

Сестри повільно спускалися старими сходами вниз. Тепер, при денному світлі, дім відкривався їм зовсім інакше, ніж уночі. Сонячні промені проникали крізь високі вікна й ковзали по стінах, висвітлюючи картини в масивних позолочених рамах, яких вони раніше майже не розгледіли при тьмяному світлі свічника.

- Дивись, Галю, - тихо прошепотіла Оля, зупинившись на сходинці. - Та картина, що вище... Жінка дуже схожа на Мотрю.

Галя підвела погляд і серце стиснулося. Обличчя на портреті справді, було надто знайомим — суворі, але теплі очі, впізнавана лінія губ, погляд жінки, яка багато пережила.

- Справді, - повільно мовила вона. - Наче Мотря. Дивно... Може, це її давня родичка... а може, - вона не договорила, відчуваючи, як власні слова лякають її саму.

Раптом камінь у кулоні, подарованому чаклуном, спалахнув срібно - білим світлом. Галя різко зупинилася. Їй здалося, що простір навколо здригнувся, перед очима почали миготіти образи. Вона схопилася обома руками за голову, схилилася й різко сіла просто на сходи. Перед нею розгорнулося дивне видіння.