Розділ 38

Галя з Олею і чаклун стояли мовчки насолоджуючись свіжою вечірньою літньою прохолодою і дивилися на безкрайнє зоряне небо. Мовчання перервав чаклун:

- Ходімо, я покажу вам кімнату на час гостювання, - раптом промовив Володимир і ніжно підвів їх до сходів, що вели на другий поверх, що біля лоджії.

Сестри слідували за ним, ледве вірячи своїм ногам. Він взяв свічник й повів їх темними сходами нагору. Свічник у його руці лагідно освітлював темні старі сходи, що скрипіли під кожним кроком. Стрибаючи від кроків, вони розглядали картини на стінах: старовинні портрети пращурів у позолочених широких рамах, які то посміхалися, то дивилися суворим поглядом, немов охороняючи таємниці роду.

Серця дівчат билися шалено, а думки плуталися: вони раділи красі та багатству, але страх не відпускав, адже поруч був чаклун — тепер ще ближче, ніж раніше.

Нарешті Володимир відчинив двері до їхньої кімнати. Вона була обшита темним деревом до половини стін, а вище - пофарбована у білий колір. Висока стеля додавала простору й повітря. Посередині висіла невелика, але витончена срібна люстра, що м’яко розливала світло по всій кімнаті. Уздовж стін стояли дві широкі дерев’яні ліжка з різьбленими узголів’ями та величезна шафа з темного дуба, що пахла старовиною й розкішшю.

- Це ваша кімната. Залишайтеся тут стільки, скільки забажаєте. У нас гості живуть і тиждень, і два, — мовив чаклун спокійно, майже буденно, ніби ця гостинність була для нього звичайною справою.

Сестрам кімната припала до душі. Вони ніколи раніше не бували в такій розкоші - усе тут здавалося неймовірно привабливим.

- Дякуємо. Ми вже тут залишимося. Вже пізно, — стримано промовила Галина, намагаючись приховати втому й хвилювання.

- Справді. Відпочивайте, - відповів чаклун і, затримавши на мить погляд на Галі, вийшов, тихо зачинивши двері.

Лише коли кроки стихли, сестри водночас видихнули. Довго витримувати його близьку присутність було неймовірно важко — вони боялися видати себе хоча б поглядом чи подихом.

- Як же я злякалася... Нарешті ми зможемо хоч трохи перепочити, — прошепотіла Галя й безсило впала на ліжко.

- Оце був вечір! - майже в унісон видихнули сестри.

Вони навіть не стали роздягатися, втома накрила їх миттєво у ліжку після хвилюючого та емоційно виснаженого дня, немов тепла хвиля. Сон прийшов швидко й невідворотно, і сестри заснули просто в розкішних сукнях, не знаючи, що цей дім не дасть спокою навіть уві сні.

Галина провалилася у глибокий сон. Їй наснилося, ніби вона прокинулася в кімнаті, до якої чаклун запросив сестер погостювати. Вона повільно підвелася з ліжка й підійшла до вікна. У відкритому вікні розстелялася темна, глибока, зоряна ніч, що віє літнім подихом. Така тиха... приємна і  дуже спокійна. Десь у цій тиші їй почулося, ніби хтось тихо кличе її по імені й вона озирнулася. У кімнаті нікого не було, окрім Олі, яка спокійно й безтурботно спала, ніби її не торкалася жодна тривога цього дому.

Раптом із вулиці просто у вікно почав стелитися широкий золотавий місячний промінь. Він був схожий на сяючий сріблястий шлях, прокладений крізь нічне небо до її вікна. Промінь пульсував сяючим світлом і ззовні за вікном знову долинув чоловічий голос — м’який, наполегливий.