Розділ 37

Атмосфера цього прекрасного вечора була неймовірно казковою. Емоційне напруження сестер поступово спадало, поступаючись захопленню красою залу та святковою метушнею. Навколо проходили або кружляли радісні, щасливі обличчя. Леді обмахувалися веєрами, джентльмени обмінювалися витонченими жартами, а живі акорди класичної музики огортали простір казковим шармом. Дівчатам було цікаво спостерігати, відчувати себе учасницями цього прекрасного балу, втім в серці все ще тиснув страх.

В розпалі веселощів Галині здалося, що їй стало душно в цій прекрасній залі. Вона не зовсім розуміла - чи від хвилювання, чи можливо від великого скупчення людей в одній залі, але їй захотілося свіжого повітря.

- Олю, пішли на лоджію, подихаємо свіжим повітрям та подивимося на зорі, - запропонувала вона сестрі.

- Йдемо, - з радістю відгукнулася Оля, і сестри тихо вийшли з зали, уникаючи уваги гостей.

Лоджія була простора, з панорамним літнім видом на весь двір. Пізно ввечері все навколо загравало тінями й ліхтарним світлом. Сестри милувалися у тьмяному світлі ліхтарів: вистрижені кущі, у центрі двору великий фонтан, який бризкав високими струмками води, а навколо нього розташовані білі дерев’яні лавочки. Справа стояв будинок для прислуги, зліва розкішний сад троянд простягався далеко під лоджією, переплітаючи аромати троянд із прохолодою вечора. На небі висів величезний жовтий місяць, а безкрайня темна завіса неба була всіяна зорями.

Раптом одна зірка почала яскраво падати.

- Галю, загадай бажання! Можливо воно виповниться! - засміялася Оля і Галя теж.

Галя підняла очі на небо й вже збиралася забажати, але на мить відчула на собі чийсь липкий погляд. Вона інтуїтивно повернула голову і застигла, зблідла... на неї дуже пильно дивився чаклун і повільно наближався до них.

Дівчата миттєво схопилися за руки. Земля ніби вислизнула з - під ніг, їм спало на думку знайоме відчуття — так само, як тоді, коли сестер затягнуло у дзеркальну вирву між світами. Коли вони відчували тільки тепло рук одна одної та шалене серцебиття від невідомості. Зараз їхні серця прискорювали стук з кожним його кроком, що прямував до них.

Він повільно ввійшов до них на лоджію.

- Добрий вечір, леді, - він усміхався і ще пильніше дивися на Галину, особливо в її чорні очі ніби когось хотів в них побачити чи впізнати.

- Ви... Оля? Хоча це не може бути... Вибачте? - запитав він у Галі, ніби вагаючись.

Дівчата обоє почервоніли, ніби вся кров підійшла до лиця від хвилювання.

- Мене звати Оля, а це Галина, — промовила Оля, вона з останніх сил тримала голос, щоб не тремтів, але тіло не обдуриш, дівчат обох морозило і трусило, то кидало в жар.

- Ви мені дуже нагадуєте одну дівчину, - додав чаклун і інстинктивно простягнув свою руку до Галі. Коли побачив її напруження, одразу зупинився.

- Мене звати Володимир. Дуже радий знайомству. Ви так схожі... Ще раз вибачте. Я хочу, щоб цей вечір запам’ятався вам самим найкращим чином. Моя дружина Катерина намагається всім гостям догодити, - промовив він, нахилившись ближче до Галі.

- Дякую, Володимире. Справді це неймовірно чарівний вечір в моєму житті, - Галина говорила спокійним, рівним тоном і відвела свій погляд на нічне небо. Її десь глибоко в душі заспокоювало те, що він не знає хто вона, але зрозуміла - вона когось йому дуже нагадує.

Його погляд чорних очей був повністю прикутий до Галини, ніби на лоджії крім їх двох нікого не було. Він вже не звертав увагу на яскраве свято, що вони влаштували з дружиною - воно ніби стало їхнім фоном, позаду чувся веселий сміх та радощі гостів.