Розділ 36

- Це... бал, - прошепотіла Оля, захопливо, очі її сяяли і в ту ж мить вона зблідла.

Серед поважних джентльменів, що обговорювали політику, стояв він - чаклун. Оля тремтячою рукою схопила Галю за долоню.

- Ліворуч, - ледве чутно сказала вона.

Галя глянула — і в її очах спалахнув жах, але вона змусила себе усміхнутися, зберігши спокій.

- Тихо. Не панікуй. Простежимо за ним, - прошепотіла вона.

Вони відійшли в тінь величезної білої колони й затаїлися. Невдовзі до зали увійшла висока, велична жінка у розкішній оксамитовій синій сукні з відкритим декольте. На ній сяяли всі прикраси, за якими полює чаклун у їхньому світі: намисто, сережки, перстень і браслет. Вони переливалися гарячим жовтим і зеленим світлом привертаючи погляди всіх присутніх.

Її зачіска була пишною, наче з моди середньовічної Франції: великий начіс, прикрашений живими квітами, що неначе пульсував у світлі люстр. Вона рухалася витончено і невимушено, кожен її крок немов випромінював впевненість і елегантність. Чоловіки й жінки в залі миттєво завмерли, а погляди всіх були прикуті до неї. Поет зупинився на середині свого читання — здавалося, сама музика і слова стали чекати на її рух.

Жінка зупинилася посеред залу, і одразу поруч з’явився чаклун — взяв її під руку, а поряд підійшли їхні два сини, яким приблизно було по десять років. Коли вони стали разом, виглядало, ніби перед усіма постала одна міцна, гармонійна родина.

- Вітаю, дорога моя дружина. Ти сьогодні надзвичайно прекрасна у своєму улюбленому гарнітурі. Я гордий мати таку чарівну, сяючу жінку! - промовив чаклун, ніжно придивляючись до неї, а потім перевів свій теплий погляд на своїх синів.

Жінка відповіла на слова чаклуна щирим, люблячим поглядом і радісною посмішкою. Потім вона перевела свій щасливий погляд на всіх присутніх, підняла руку, ніби для паузи, і урочисто промовила:

- Дорогі мої гості! Я щиро рада, що ви завітали на святковий бал з нагоди мого дня народження! Дякую кожному присутньому сьогодні, для мене надзвичайно важливо, щоб ви відчули себе тут весело та радісно. Нехай цей вечір залишиться у ваших серцях надовго!

Вона зробила граціозний реверанс, і зала відгукнулася — усі гості відповіли відповідним реверансом. Одразу ж зазвучала швидка музика, а гості підхопилися, почавши кружляти у танці, реготати й веселитися.

- Цей голос... Пам’ятаю! Здається це голос жінки з персня! - шепотіла Галя на вухо Олі, стискаючи її руку.

- Все це надто дивно... Його зовнішність... він майже не змінився. Вони одна сім’я з чаклуном, а зараз вона тут, у персні... І він полює на прикраси. Як це можливо? Зараз весь гарнітур на ній, але невідомо він чарівний чи ще ні, - дивуючись промовила Оля, широко розкривши очі, її голос набирав гучність від хвилювання.

- Тихіше, - спробувала заспокоїти її Галя, сама ледве стримуючи хвилювання.

Вона дивилася на родину, на залу, на сам бал слухаючи музику, їй здавалося ніби частина їхнього дому й минулого відкрилася перед ними вперше.

Сестри лише сподівалися, що чаклун не впізнав їх і не помітив. Серця у дівчат стукали шалено, дихання було частим і нерівним. Вони трималися одна за одну, намагаючись не видати свого страху й водночас вбираючи в себе кожну деталь цього дивного, чарівного і небезпечного бального вечора.