Розділ 33

- Для чого сережки й намисто? - з цікавістю запитала Оля.

- Намисто - для обрядів, — повільно мовила Галя, ніби складаючи у голові уламки пазлів. - Наскільки я зрозуміла з усього, що останнім часом сталося...

Вона замовкла. Погляд її затримався на сережках, які блиснули у світлі свічок.

- А сережки, - Галя замислилася, не відповівши.

Вона озирнулася й підійшла до одних із масивних кам’яних дверей, що темніли в самому кінці склепу. Вони здавалися глухими, мертвими, але водночас ніби щось за ними чекало. Поверхня каменю була холодною, з дрібними тріщинами, схожими на старі зморшки.

Галя довго водила пальцями по каменю, вдивлялася, намагаючись вловити найменший знак.

- Олю, підійди, — тихо покликала вона. - Допоможи. Тут має бути щось, я це відчуваю.

Сестри разом обстежували двері, шукаючи різьблення — для сережок, для персня, бодай якусь виїмку, але камінь мовчав. Час тягнувся, повітря в склепі ставало ще важчим.

Раптом Галя, не стримавшись, з розпачу вдарила кулаком по дверях. Потім ще раз... І в наступну мить - вдарила одночасно по двох каменях. Пролунав глухий клац. Обидва камені провалилися всередину, ніби двері проковтнули їх. Унизу щось дзенькнуло — один камінь випав і впав на підлогу, оголивши заглиблення у формі хреста.

- Галю! - вигукнулала Оля, широко розплющивши очі. - Дивись... сюди ідеально підходить той хрест, що ми знайшли.

Руки в них тремтіли, коли вони піднесли старовинний золотий хрест до кам’яної виїмки. Щойно метал торкнувся каменю склеп здригнувся. Пролунав, низький гуркіт, ніби сама земля прокинулася. Стіни застогнали, двері важко рушили з місця, зсуваючись уперед так, ніби не відкривалися сотні років.

Простір залило яскраве срібне сяйво. Воно було таким сліпучим, що сестри інстинктивно  відвернулися, прикривши очі руками. Повітря загуло, немов наповнилося дивним шепотом. Коли світло трохи стихло, дверей уже не було. На їхньому місці стояло велике дзеркало, але не звичайне. Його поверхня була рідкою, сріблястою, постійно рухалася, хвилювалася. Здавалося - це дзеркало, що дихало.

- Що це... Галю? - Оля інстинктивно відступила назад, серце калатало в грудях.

- Не знаю... я таке вперше бачу, - прошепотіла Галя.

Вона повільно простягнула руку й торкнулася дзеркальної поверхні. Пальці провалилися всередину, немов у воду. Галя швидко витягла руку назад — вона була цілою.

- Бачиш, - голос Галі тремтів. - Туди можна пройти, але.... я не знаю, куди саме ми потрапимо.

Раптом сестри почули позаду них з важким гуркотом та скреготом почали закриватися кам’яні двері, через які вони зайшли у склеп. Стіни всі важко дрижали... Повітря стало ще важче, потік повітря ззовні закінчився і дівчата зрозуміли вороття назад немає.

Оля мовчки дивилася на дзеркало, потім рішуче зробила крок уперед.

- Тоді підемо разом, — сказала вона.

- Тримаймося за руки. Що б там не було, - твердо відповіла Галя.

Сестри міцно зчепили пальці. Галя повісила собі на шию знайдений хрест. У складках одягу сховала чарівні прикраси й зошит. Вони подивилися одна одній в очі — так, ніби прощалися зі старим світом і не відпускаючи рук одночасно зробили крок у срібну дзеркальну невідомість...