Розділ 32

Дівчата повільно підійшли до кам’яних домовин. На найбільшій з них було вибито дивний рельєф : намисто, сережки, перстень і браслет. Навіть камінь ніби пам’ятав холод металу. По символах було зрозуміло — тут похована жінка. Поряд стояли дві менші домовини, ніби дитячі. За ними - ще одна велика домовина. Імена стерлися від часу, залишивши лише подряпини, схожі на шрами.

- Галю... може, підемо звідси... Не будемо їх ворушити. Я вже не проти повернутися додому, навіть до... такої мами. Мені страшно йти далі, у ті темні двері... або залишатися тут, — з жахом шепотіла Оля.

- Олю, ми не можемо зупинитися. Ти ж сама бачиш, що у домі теж небезпечно. Мамі потрібна наша допомога, вона не може назавжди такою залишитися, — голосним шепотом проговорила Галя.

Раптом Галина завмерла, вдивляючись у камінь домовини жінки.

- Олю... подивись. На кам’яній домовині вибито наш чарівний гарнітур, - здивовано прошепотіла Галя.

Оля підійшла ближче. Малюнок був разуче схожий на прикраси, які сяяли зараз у Галини в руках.

- Але... в нас немає браслета, а намисто у коханки батька, - Оля ковтнула повітря. - Галю, досить на сьогодні, давай підніматися. Мені вже важко тут дихати, - благально прошепотіла Оля.

- Олю, подивись як дивно... друга велика домовина відкрита, велика плита відсунута, - прошепотіла Галя і підійшла ближче до відкритої домовини й зазирнула вглиб.

Оля з розширеними від жаху очима, зробила крок назад.

- Тут якесь лахміття, — промовила Галя й дістала з домовини чорний плащ. Тримаючи в руках та роздивляючись, Галя вигукнула:

- Мені здається, такий самий плащ у чаклуна!

Вона витрусила з нього пилюку, огорнула себе ним — і раптом зникла.

- Галю! Де ти? Озвися! Я зараз збожеволію! - крикнула Оля, серце калатало так, ніби збиралося вирватися з грудей.

І миттєво Галя з’явилася поруч.

- Не кричи... Тихо, - усміхнулася вона загадково.

- В мене ледь серце витримує! Де ти була? Тебе не стало на мить, і я вже думала! - злякано видихнула Оля.

- Я була тут, просто одягла цей плащ  і він... виявляється, дозволяє зникати.

- Так, справді... Тепер зрозуміло, як чаклун з’являється зненацька і так само зникає. Добре, що він не наблизився до нас особисто, - прошепотіла Оля, ще дивлячись на плащ.

- Він наблизиться, Олю, якщо ми нічого не вдіємо. Він і так вже дуже близько, ми не можемо жити спокійно навіть у власному домі, - тривожно відповіла Галя.

Оля, трохи заспокоївшись, підійшла до відкритої старовинної домовини з цікавістю. Вони обережно дістали сімейний герб із печаткою, роздивлялися його й дивувалися, до якого давнього роду належать їхні пращури.

Потім знайшли великий золотий хрест і срібний ланцюжок, що вже потемнів від часу. У домовині було стільки пилу, що кожен подих ускладнювався. Дівчата діставали речі по черзі: важку велику книгу обшиту шкірою, золотом та камінням. Вона була закрита, на обкладинці різьблення у формі браслета.

- Олю, мабуть, щоб відкрити цю книгу, нам потрібен браслет. Думаю, книга працює разом з ним, - сказала Галя, дивлячись на знайдені речі із сумішшю тривоги й захоплення.

Дівчата поглянули одна на одну, не приховуючи здивування.