Розділ 31

Сестри розгрібали зілля та бур’ян навколо входу в погріб і напруживши всі сили, взялися тягнути важкі дверцята. Вони були масивні, старі, перекошені від часу, оббиті металом і густо всіяні іржавими цвяхами. Дверцята не піддавалися, ніби трималися за землю, як за останній прихисток. 

Дівчата тягнули удвох з усієї сили  й нарешті дверцята з важким стогоном піддалися. Із темряви старовинного погребу вирвався важкий запах сирості, землі й старої гнилі.

- Галю... може не сьогодні? Тут... неможливо дихати, - Оля скривилася від смороду.

- Нехай трохи провітриться. Свічки в нас є. Ми впораємося, - твердо відповіла Галя.

Раптом Галя здригнулася й різко схопила Олю за руку.

- Олю... подивись. Мати стоїть у вікні, вона дивиться просто на нас. Чому вона на нас так витріщилась?

Обличчя матері в темряві було нерухомим, майже не живим... занадто нерухомим.

- Закрий вхідні двері дому. Негайно! —прошепотіла Галя так швидко, що слова злилися в одне.

Оля кинулася до дверей дому, тремтячими руками повернула ключ і повернулася бліда.

- Так... так буде безпечніше всім нам, — тихо видихнула Оля.

Сестри почали повільно спускатися у погріб по сирих кам’яних сходах. Кожен  крок лунав глухо, ніби підземелля відгукувалося на їхню присутність. Повітря було важке, просочене запахом сирої землі й давньої тліні. Полум’я свічок тремтіло від найменшого подиху, відкидаючи довгі викривлені тіні, які повзли по стінах, наче живі. Підземелля тягнулося вузьким тунелем. Кам’яні стіни й стеля були обплетені корінням, мохом і темним зіллям, звисаючи вниз.

За кілька кроків по тунелю вони вперлися у високі кам’яні двері - велику суцільну брилу без замків і без щілин. Та раптом Галя помітила: один камінь виступав уперед. Галя натиснула на нього і камінь із глухим скреготом увійшов углиб. У ту ж мить унизу дверей випав інший камінь, оголивши округлу виїмку з різьбленням.

- Перстень, - ледве чутно прошепотіла Галя.

Вона приклала його до заглиблення. Раптом здригнулася земля. Пролунав важкій гуркіт, ніби сама гора зрушила з місця. Кам’яні двері затремтіли. Зелене й жовтогаряче сяйво раптово спалахнуло, огорнувши двері живим світлом. Полум’я свічок затремтіло й майже згасло. Двері почали повільно, з болісним скреготом, відчинятися.

Сестри затаїли подих, не в змозі відвести погляду від того, що відкривалося перед ними... Перед дівчатами відкрилася простора кам’яна кімната. Сестри пройшли углиб. Ця кімната, була розташована точнісінько під їхньою кімнатою у домі - це відчувалося дивним внутрішнім холодом, ніби між світом живих і мертвих тут існувала тонка, ледь помітна межа.

Зайшовши до кімнати, сестри завмерли... Перед ними стояли великі кам’яні домовини, вкриті тріщинами часу. Це був справжній родинний склеп. У глибокій тиші було чути лише потріскування гнота свічки та шалене биття сердець. У кінці кімнати височіли чотири масивні кам’яні двері, темні й глухі, наче провали у невідомість. Куди вони вели було невідомо.