Розділ 27

Вранці до двору постукав Максим — він прийшов забрати дівчат до школи, або хоча б провідати їх, як вони себе почувають. Та коли побачив матір у білій сукні, він різко зблід.

Мати глянула на нього, в її очах промайнуло щось лукаве.

- Який гарний хлопець... І такі сині очі, - протягнула вона, наблизившись до Максима так, наче хотіла зачарувати його поглядом.

Максим відступив на крок назад.

- Дякую, - сухо відповів він, не відриваючи погляду від її обличчя.

Галя вивела його надвір. Коли хвіртка зачинилася, Максим заговорив швидко, стриманим шепотом:

- Це вона... Галю, це була вона вночі. Я впізнав. Вона була в центрі кола! Вона сказала, що сталося?

- Вона... нічого не пам’ятає, — Галя важко зітхнула. - Думає, що це сон. Прийшла на світанку й поводить себе... дивно. Ми залишимось з нею вдома. Мені страшно її лишати одну.

Максим ковтнув повітря.

- Я сьогодні зайду ще, але... не хочу з нею зустрічатись. Вийдеш до хвіртки о третій, добре?

-Добре. І... дякую тобі. Ти моя сила і підтримка, - усміхнулася Галя і вони міцно обійнялися.

Максим пішов, постійно озираючись, ніби боявся, що за ним хтось спостерігає.

Галя повернулась у дім. З порога Галя почула істеричні крики матері: вона металася по кімнаті, тримаючи в руках свій одяг.

- Що це за старечий одяг? Це одяг Мотрі? Де мій одяг? - кричала мати, її слова лунали різко й хаотично.

Галя прискорено зайшла у кімнату, і серце стиснулося від побаченого: увесь одяг матері був розкиданий по підлозі, шафа відкрита, і мати судорожно рилася в ній, не знаходячи нічого придатного для неї. Стара сукня полетіла випадково у домовика, він щось незадоволено вигукнув та шугнув у вугол.

- Мамо, що з вами? Це ваш одяг, ви завжди його носили? - спробувала заспокоїти її Оля.

Сестри дивилися на свою матір з подивом і хвилюванням.

- Мабуть, у мене трохи провал у пам’яті... та я не пам’ятаю, щоб носила таке. Я стомилася ритися в цих лахміттях... йдемо у магазин, потрібно оновитися! - з радістю і дивною енергією вигукнула мати.

Сестри були дуже щасливі, що мати повернулася після тієї страшної ночі додому, тож не сперечалися, хоча й були приголомшені її новою поведінкою. Вони погоджувалися на все, що вона хотіла, і пильно спостерігали за її змінами. Дівчата розуміли, що мама стала іншою. Її очі залишилися ті самі, материнські, але погляд був вже напів чужим.

Серцем вони відчували: їхня мати тут разом з ними, вона є. В її очах залишилася лише крихітка тепла та любові її справжньої, десь дуже далеко в глибині її погляду, і це зігрівало і давало надію їхнім серцям.

Після минулої ночі, повної жахів й невідомості, сестри боялися залишити її навіть на хвилину. Було боляче приймати її зміни, але водночас вони раділи: мама повернулася з того пекла і була поруч з ними. Раніше їхня мати пишалася своєю натуральною вродою: довгі натуральні чорні коси, мінімум косметики, природність — її гордість. Але зараз... те, що відбувалося з її зовнішністю, виглядало майже як жах.