Розділ 25

Жінки кружляли навколо ідола, піднімали руки до місяця та вигукували слова на дивній мові. Їхнє волосся розліталося в різні боки від запеклого танцю. Темп зростав, вигуки ставали голоснішими, рухи — агресивнішими.

Раптом із туману привели ще одну жінку — у довгій білій сукні. Вона була мов у трансі, хиталася, ледве трималася на ногах. Її втягнули в центр кола. Довкола неї запалили вогняні факели, й танець став ще шаленіший: чорні фігури з вогнями кружляли навколо білої жертви, вигукуючи щось, що нагадувало закляття.

Місяць на небі спалахнув червоним. Його кривавий промінь упав прямо на ідола та учасників ритуалу. На жінці магічне намисто спалахнуло червоними іскрами. Наче отримавши знак, вона зірвала намисто зі своєї шиї та, вигукнувши щось гортанним, нелюдським голосом, накинула його на шию жінці в білому. Камені блиснули і одразу потемніли.

Чоловік у чорному плащі зробив крок уперед. Він поклав одну руку на голову жертви, ніби позначаючи її як свою, а другою тягнувся до кривавого місяця, наче хотів дістати саме світло. Його голос піднявся над галявиною — різкий, сильний, заповідний. Слова його були схожі на стародавнє закляття, від якого мороз ішов по шкірі. Відьми повторювали за ним, кожна нота їхнього голосу здавалася зловісним відлунням.

Атмосфера стала зловісною до нестерпності.

Вмить неначе їх накрила хвиля безумства — всі відьми та чоловік скинули з себе одяг. Вони заходилися сміятися: гучно, дико, не по - людськи. Їхні оголені силуети металися в червоному світлі місяця, немов тіні з іншого світу. Жінка у білому лежала нерухомо, без тями. 

Максим і дівчата завмерли від жаху. Їм хотілося негайно тікати, але ніби щось невидиме тримало їх на місці.

І саме в ту мить із глибини посадки долинуло протяжне, моторошне завивання. Наче хтось чи щось відгукнулося на ритуал. Вовк? Собака? Чи істота, яку давно не бачила жодна людина ?

Серце стиснулось у кожного. Галини руки тремтіли так, що вона ледь втримувала рівновагу.

- Нам... нам треба йти... зараз... поки нас не помітили, - тривожно прошепотіла вона, її голос був лише чутною тінню звуку.

Ноги в них підкошувалися, та попри тремтіння вони тихо, майже навшпиньки, рушили в бік кінця посадки, намагаючись не шуміти й не привертати уваги. Здавалося, що сам ліс прислуховувався до їхніх кроків. Кожна тінь між деревами здавалася живою. Лише коли побачили попереду ледь помітний просвіт — край посадки, їхні груди наповнив крихітний ковток полегшення. Далі простягалося невеличке поле, а за ним темніли дахи поселення.

Не домовившись, вони одночасно рвонули вперед — щосили, так швидко, як лише дозволяли ноги. Кривавий місяць висів у небі, немов стежив за ними. Його червоне світло падало на поле.

Позаду, з глибини посадки, знову долинуло моторошне виття — довге, протяжне, якесь тваринне. Тільки коли добігли до першої хати, вони зупинилися, важко хапаючи повітря. Серце калатало так сильно, що, здавалося, ось — ось вискочить назовні.

- Вже дуже пізно, - видихнув Максим, витираючи спітніле чоло. - Я вас проведу до самої хати. Не думав, що у нашій посадці стільки відьом, - його голос тремтів, хоч він намагався цього не показувати.

- Мені аж важко дихати... постійте, - Оля оперлася на паркан, намагаючись заспокоїтись.

- Ходімо швидше додому, — тихо сказала Галя.

- Сподіваюся, нас ніхто не побачив. Те, що ми побачили... це був справжній шабаш. Мотря недарма забороняла заходити в ту посадку... А тепер мені ще страшніше за батька. Як його врятувати? - не могла заспокоїтися Галина.

Вони йшли вулицею між темних хат, намагаючись не озиратися. Наче вже були в безпеці, але холодний клубок тривоги тільки тугіше стискав груди.

- Я мабуть, сьогодні не засну, — шепнув Максим. - Це забагато навіть для мене. Ніколи не був боягузом, але те, що ми бачили... та посадка... тепер я її боюся, - промовив він.

- Все ніби добре... ми живі... але тривога тільки більшає, - тривожно відповіла Галя.

- Мене той шабаш дуже налякав, — прошепотіла Оля.

- До завтра дівчата, тримайтесь!

Максим ніжно узяв Галю за руку, неначе хотів передати їй трохи тепла та спокою. Від його дотику Галині на хвилину стало спокійніше та затишніше, але довелося прощатися до ранку.