Розділ 24

Друзі вже майже перейшли кладовище, коли на його краю помітили старий кам’яний колодязь. Підійшовши ближче, Галя зупинилася. Її чарівні прикраси раптом спалахнули зеленим та жовтогарячим сяйвом, наче відчули щось невидиме.

- Тут є щось магічне... Мої прикраси дають знак. Давайте сховаємось за ту велику могильну плиту, спостерігаймо, — прошепотіла Галя та озирнулася навкруги.

Вони присіли за широкою кам’яною плитою похиленої могили. І саме в цей момент почули ледь вловимий шум. Із темряви колодязя повільно вилазила молода жінка, одягнена цілком у чорне. Її рухи були плавними, майже нелюдськими, ніби її тіло майже не мало ваги. Вибравшись нагору, вона навіть не озирнулася — просто рушила до воріт кладовища.

Галя, Оля і Максим здивовано перезирнулися, заглянули в той колодязь. Води в ньому не було, лише чорна глибока порожнеча.

- Як вона вилізла звідти? Це ж... безодня, — ледве вимовив Максим.

- Йдемо за нею. Тільки тихо, щоб вона нас не помітила, — прошепотіла Галя.

Вони йшли повільно, тримаючись на відстані, аби не загубити її з поля зору. Жінка прямувала саме до чорної хати відьми.

- Може, це та сама жінка, що зачарувала нашого батька? - несміливо запитала Оля.

Галя похитала головою:

- Ні, не схожа, але від неї тягне темрявою.

- Вона з’явилась з порожнечі... ця жінка точно відьма, – тихо промовив Максим.

Вони не наважилися зайти на подвір`я відьми. Заховалися за товстим стовбуром старого дерева й терпляче спостерігали за чорною хатою. Галини прикраси продовжували сяяти, що лише підтверджувало: тут, на цьому подвір’ї, магія густо насичувала повітря.

Вже темніло. Друзі вже хотіли повертатися додому, коли хвіртка чорної хати скрипнула. Та сама жінка з колодязю вийшла з іншою - молодою, надзвичайно гарною, з довгим чорним волоссям. На її шиї висіло велике намисто з каменів, які світилися так само, як у Галини прикраси.

Галя різко вдихнула :

- Це... вона. Коханка батька з мого видіння. І... дивіться, у неї намисто з тих же каменів, що у мене перстень та сережки, вони теж так само зараз переливаються і сяють. Її намисто частина мого магічного гарнітуру. Попереду нас та посадка, в яку Мотря суворо забороняла нам ходити, - ледь чутно мовила Галя, але була дуже вражена побаченим.

Жінки йшли швидко. Обидві були одягнені у чорне. Просто на ходу вони розпустили довге чорне волосся, і воно хвилею впало до долу. Друзі рушили за ними тихцем. У глибині посадки ставало густіше, темніше. Дерева стояли тісно, мов стіною. Звідкись виповз легкий туман, що ковзав між стовбурами. Галини прикраси засяяли ще яскравіше, реагуючи на потужну магію поблизу, вона їх заховала подалі за пазуху.

Коли ніч повністю огорнула ліс, на небі піднявся величезний повний місяць, його світло пробивалося крізь гілля й освітило невелику галявину попереду. Сховавшись за кущами й деревами, друзі побачили посеред галявини високий дерев’яний ідол. Біля нього вже стояли жінки одягнені у чорні довгі сукні з розпущеними косами й чоловік у чорному плащі. Ті дві жінки, за якими слідували друзі, приєдналися до них. Вони почали бубоніли щось незрозумілим, задушливим шепотом. Невдовзі почався дикий ритуал.