Розділ 23

Перший ранок без батька був важким для всіх. Сім’я прокинулася з однаковим відчуттям порожнечі — ніби ніхто так і не міг заснути як слід. Учорашній день залишив у кожного в душі важкий, тяжкий болісний осад, відчуття, що звичне життя тріснуло навпіл і вже ніколи не буде таким, як раніше. Та попри це, в Галі жевріла надія: вона поверне батька, зніме з нього чари, якими його скувала відьма.

Мати тихо підвелася, щоб не будити своїх дітей, і пішла до хліва годувати худобу. Дівчата тим часом збиралися до школи, розігрівали чай і мазали хліб маслом, готували сніданок. Швидко поснідали, перекинулися кількома словами й розійшлися кожен у свій бік: мати — на роботу, дівчата — до школи, яку вони майже закінчили. Останній шкільний рік здавався нескінченно довгим. Максим цього ранку проспав, тож Галя з Олею рушили без нього, аби не спізнитися у школу.

По дорозі Галя розповіла Олі про те, що побачила вночі. Оля йшла поруч мовчки, уважно слухала, не перебивала. Останнім часом у їхньому житті стало так багато незрозумілого, що Оля вже й не сумнівалася — сестра каже правду.

Сонце гріло землю, повітря здавалося чистішим, але на душі у Галі важчало з кожним кроком. Вона витягла телефон і набрала батька. Поки гудки тягнулися, вона ще вірила, що він схаменеться, скаже: “Доню, пробач... я повертаюся додому”. Але замість цього почула різкий, грубий голос батька — холодний, наче чужий. Він облаяв матір, всіх їх, і кинув слухавку. У Галі затуманилося в очах.

- Він під чарами... Це не він. Він би так ніколи не сказав, - промовила Галя стримуючи сльози. - Олю, сьогодні після уроків підемо до тієї чорної хати. Нам треба простежити за відьмою. Знайти з чим вона працює, які чари тримають тата, - з надією в голосі промовила вона.

- Так і зробимо Галю, я завжди з тобою. В мене відчуття... ти знаєш, що потрібно робити, - погодилася Оля.

Пів дня в школі пролетіло непомітно. Галя сиділа на уроках, але думками вже була зовсім в іншому місці — біля чорної хати відьми. Після уроків вона зустріла Олю, до них підбіг Максим.

- Чекайте! Ви куди? - він одразу помітив їхню напруженість.

- Максиме, ми сьогодні... не додому. У нас серйозні справи, — з холодним вираженням на обличчі промовила Галя.

Хлопець зупинився склав руки на грудях.

- Я бачу з вами щось не так. Кажіть правду. Якщо вам потрібна допомога — я піду. Не відмовляйте мені, - твердо сказав Максим.

Галя вдихнула, зібралася з духом і коротко переказала, що сталося вдома: дзеркало, відьма, чаклун, батько під чарами. Максим спершу мовчав, але очі в нього серйозно потемніли.

- Ви думаєте, що я вас залишу самих після такого? Я з вами. І що б там не було — розберемося! - вигукнув він.

Галя ще хотіла заперечити, але зрозуміла: це марно. Максим ішов із ними  хоч би, що чекало їх попереду. Вони вирушили в бік окраїни села - туди, де стояла чорна хата відьми. Найкоротший шлях пролягав через старе кладовище. Чорні похилені хрести, зарослі кущами могили й неприродна тиша викликала тривогу.