Розділ 17

Ранкове сонце піднялося, Галина повільно розплющила очі. Голова розколювалась від болю, тіло було важке, а думки - каламутні. Вона майже цілу ніч не спала, була зранку вже виснажена. Поруч у ліжку вже ворушилась Оля. Вона не спала, але лежала нерухомо, задумливо втупившись у стелю.

- Олю, - тихо покликала Галя, притискаючи долоню до скроні.

- Подивись, будь ласка на чашу з прикрасами... Мені важко піднятися. Голова болить. Цієї ночі був страшенний буревій, я бачила свята вода в чаші ніби закипала. Уся поверхня вкрилась бульбашками, немов чаша стояла на гарячій печі.

Голос Галі тремтів. Вона говорила тримаючись за скроні, в кожному слові відчувалась напруга.

Оля підвелась, підійшла подивитися на них:

- Галю... дивно... святої води зовсім немає! Вона просто зникла! А прикраси... вони аж гарячі на дотик! Ти справді хочеш їх носити? Може, не треба Галю... здається це дуже небезпечно, - схвильовано благала Оля.

- Я мушу, - твердо сказала Галя. - Мотря сказала, що хтось спробує їх забрати. І якщо вони потраплять у чужі руки - світ накриє темрява. Учора на кладовищі я бачила чоловіка в чорному плащі. Він стояв осторонь, дивився на нас і на труну. Коли я підійшла до нього ближче, він одразу зник за воротами кладовища.

Оля пирхнула, хоч у її очах блиснув страх.

- Галю! Може, він просто відвідував могили родичів. Чорний одяг — ну а як інакше на кладовище одягатись. Ти вже одразу вигадала, що він ніби чаклун, хоче викрасти прикраси та зошит Мотрі, — весело засміялася Оля.

- Можливо ти й права, але все це якось дивно виглядало, - засумнівалася Галя і сумно посміхнулась.  - Ти часом не бачила бабусю в синій хустці, яка підходила до мене на кладовищі? Вона сказала, що була подругою Мотрі й може допомогти. Ще говорила, щоб я берегла те, що залишила Мотря, і дала мені свою адресу. Мені це здалося дивним... Я чомусь не хочу до неї звертатися, принаймні поки що, - розгублено промовила Галя.

- Може вона просто з кимось тебе переплутала. Провести Мотрю прийшло багато людей, - усміхнулась Оля, намагаючись заспокоїти сестру.

Дівчата сміялися від душі, їм було смішно і сумно водночас, всі події були якісь дивні і нереальні для них. Весь ранок вони між собою обговорювали всі події, що відбувалися останнім часом й намагалися розважити одна одну. З одного боку все здавалось нереальним і від цього вибухав істеричний сміх, з іншого боку є факти, що підтверджують, що все не вигадка.

- Ми вже цілий ранок тараторимо з тобою, батьки мабуть ще відпочивають після вчорашньої “погоні” на чолі з котом Мурзиком за домовиком... котра вже година? Пора вже вставати, курей годувати та худобу, господарство чекати не буде! — весело сказала Галя.

Вже й ніби пройшов біль в голові, Оля трохи розвіяла сумні думки Галини.

- Галю, - раптом зупинила її Оля, поглянувши на настінний годинник. - Дивись.... годинник зупинився. Показує 4.35 ранку. Дивно, я піду гляну на годинник в іншій кімнаті, цікаво котра зараз година.

За хвилину долинув з іншої кімнати її зляканий крик:

- Галю! Йди сюди! Усі годинники в домі зупинилися на тій самій годині - 4.35! Це... ж неможливо!