Розділ 15

Галя відчула, як серце стискається, але в грудях під одягом там, де вона зберігала чарівні прикраси й бабусин зошит теплом відгукнулася незрозуміла сила і це надало їй сміливості.

- Якщо ти сидиш з нами за родинним столом — покажись! - вигукнула вона, її голос луною прокотився кімнатою.

Усі напружено дивилися на місце, де рухалася чарка. Сьорбання стихло. Настала мить тиші. Потім повітря спалахнуло сірою димкою. Над столом повільно згустилася тінь, ніби дим, що почав обертатися навколо себе, формуючи щось матеріальне, і перед ними проявилася істота.

Вона була вкрита сірою, густою, волохатою шерстю, з очима, червоними, як жарини з печі. Її руки нагадували людські, але закінчувалися довгими, вигнутими кігтями. Короткі ноги ледве визирали з - під довгої шерсті. Рот без губ рухався, через що її чавкання звучало моторошно й тваринно. Вона сиділа за столом, коли вона сьорбала горілку з чарки та їла прямо з тарілок, її погляд був пильним, розумним і водночас звірячим з палаючими червоними очима.

- Батьку... Це воно бігало ночами й нас будило, — прошепотіла Галя схвильовано, її серце у грудях калатало.

Ірина й Оля сиділи, мов укопані, з широко розплющеними очима з пронизливим поглядом на істоту за столом.

- Якщо всі це бачать... значить, і я бачу, - промовила Ірина п’яним, але здивованим голосом. - Давайте його спіймаємо! - зненацька гучно й грайливо вигукнула мати.

Ідея несподівано припала всім до душі, ця безглузда пропозиція розрядила напругу. Вони одночасно піднялися з - за столу. Істота розгубилася, побачивши, що всі на неї витріщились і почали наближатися. У цей  момент до кімнати вбіг кіт Мурзик і загарчав, вигнувши спину дугою.

Кудлата істота видала звук, схожий на клекіт, і зірвалася зі стільця й кинулася в сусідню кімнату. Вона бігала по стінах, мов тінь, залишаючи за собою клуби пилу. Її рухи були неймовірно швидкі так, ніби ковзала по стінах і стелі. Родина разом із котом кинулися навздогін, не зважаючи на втому чи страх.

Погоня тривала кілька хвилин: кімната за кімнатою, тупіт, крики, гуркіт посуду. Кіт біг попереду, шипів, наче вів їх у бій. Нарешті вони майже загнали істоту на кухні, але вона несподівано шмигнула за умивальник, згорнулася, наче туман, і просто ... зникла у вузькій щілині, куди жодна жива істота не змогла б втиснутися.

Скільки не заглядали — нічого не знайшли.

- Оце так поминки! - вигукнув збентежений батько. - За все життя таких не пам’ятаю! Це, мабуть, домовик! - продовжував Іван переводячи подих.

- Ми майже його впіймали, але він нас перехитрував, — зітхнула мати, витираючи піт із чола.                - Мабуть, час йти спати, я зовсім знесилена. Сьогодні був дуже важкий день, - стомленим голосом сказала Ірина.

Дівчата теж були розчаровані, але сили закінчилися. Всі розійшлися по своїх кімнатах. Та перед тим, як Галина зачинила двері, їй здалося, що в темному коридорі щось мигнуло — пара червоних очей, що спостерігала за ними з темряви.