Розділ 9

В ту ж мить вона різко прокинулася, за вікном причаїлася зоряна ніч.

Темрява огорнула кімнату, десь далеко в селищі перегукувалися собаки. Було тихо. Лише місяць крізь вікно освітлював стіни сріблястим світлом. Галя лежала, вдивляючись у темряву, важко дихаючи. Оля спокійно спала на ліжку поруч. Галя охопила руками коліна й довго сиділа нерухомо. Перед очима все ще стояв той неймовірної краси квітучий сад з пташками, немов ще лунала музика бандури і усміхнене обличчя бабусі. Сон здавався настільки реальним, що вона ніяк не могла збагнути це була справжня зустріч чи це був лише сон - її уява.

У голові Галі клубочилося море тривожних думок та переживань. Сидячи на ліжку посеред глухої темної ночі, вона відчувала втому від нескінченних роздумів і пошуку відповідей.

Здавалося... настав час просто лягти спати, хоча спокою це не обіцяло. Раптом Галя почула вже знайомий шурхіт, ледве чутний, але чіткий у глухій темряві. Серце здригнулося, а по спині пробіг мороз. Вона затримала дихання напружено прислухаючись. Шурхіт повторився, тепер ближче, немов щось рухалось по стінах і стелі у напрямку їх кімнати.

Вона натягла на себе всю ковдру, лишивши вузеньку щілину для ока та руки. Холод і страх стискали їй груди, а дихання ставало уривчастим. Кожен звук здавався величезним і гучним : шкряботіння по підлозі, важкі кроки. Невидима істота наблизилася і зависла поруч. Галя відчула на своїй руці вологе, повільне гаряче дихання. Це продовжувалось декілька хвилин, але здавалось пройшла ціла вічність.

Їй нестримно хотілося щосили кричати, закликати на допомогу, але страх паралізував все її тіло. Вона не могла вимовити жодного слова, лежала тихо і навіть боялась поворухнутися. Кроки, шкряботіння, ковзання по стінах — усе це обволікало кімнату.

“Чому воно тут? Чому невидима істота ходить по хаті свавільно? Коли Мотря була жива, воно не рухалося і ніхто не знав про його існування”, - думки одна за одною врізалися в мозок.

“Хто ти ? Як виглядаєш? Яку небезпеку несеш нам усім?” - мозок просто вибухав від важких думок і дикого жаху.

Раптом Галя згадала слова бабусі. Злякано усвідомила: вони сплять у кімнаті, що стоїть просто на родинному кладовищі, на землі, де лежать її пращури. Бабуся попереджала: пращури здатні давати знаки, коли нащадкам загрожує небезпека.

“Не бійся, якщо почуєш їхню присутність поруч”, - казала вона, згадує у думках Галя. 

“Вони не завдадуть шкоди, а лише попередять.”

Та зараз Галі було важко в це повірити. Страх оточив її зсередини, але ще більше — невідомість. Вона ледь дихала. Воно не нападало, не торкалося нікого, лише давало відчути свою присутність і це зводило з розуму. Нікого не образило, поки що...

“Вже час одягати чарівні сережки та перстень бабусі... В наступний раз я тебе точно побачу і знайду рішення як це припинити, це мій дім !!!” - думка пронизала свідомість, гостра й болюча, немов відчайдушна обіцянка самій собі.

Саме цю мить істота рвонула несподівано миттєво вгору, побігла по стелі. Гуркіт і шкряботіння, наче десятки лап з величезними кігтями бігли над головою, ковзала по стіні і врешті прослизнула до кімнати... де лежала холодна у труні Мотря.

Тиша накрила кімнату. Галя лежала, захлинаючись власним подихом, а потім полегшено видихнула. Повільно повернула голову на Олю, але та спала глибоким, рівним сном, її обличчя було спокійним.

“Щаслива... Як добре, що вона саме зараз так солодко спить”, - з полегшенням промайнула думка Галі.

Очі самі почали заплющуватись, і страх розчинився десь у темряві.