Розділ 7

Галя мимоволі дивувалася, пригадавши, як дві невисокі постаті — немов карлики - поставали поруч із нею й разом за лічені хвилини впоралися з тим, що для звичайної людини було б понад силу. Вона й досі не знала хто вони, ці дивні захисники: духи, примари, чи, можливо, стародавні хранителі роду.

“У персні точно є ще хтось”, - у Галі майнула думка. “Жінка вольова, владна, сильна. Вона ще не показалася мені, та її голос я відчувала всім серцем. Можливо, я ще не всі артефакти використала, тому й не розкрила її суті. Головне — ця жінка на моєму боці. Вона врятувала мене, без неї я б не витримала”, - раділа дівчина у думках.

Галя зітхнула. День видався нестерпно важким — душевно і фізично. Проте вона мусила бути сильною не лише для себе, а й для тих, хто зараз дивився на неї з острахом і надією.

Вона обернулася до батьків і сестри. У їхніх очах застигла тривога, а плечі були ще напружені від пережитого страху. Всі мовчали, стурбовано дивилися на неї чекаючи її слів.

- Все гаразд мамо, тату, - тихо, але впевнено сказала Галя, намагаючись усміхнутися.

- Ворони не скоро прилетять. Вони отримали сьогодні по заслузі. Двір майже чистий, залишилось лише підмести віником. Я зараз усе приберу.

Оля рвучко заперечила :

- Галю, краще відпочинь. Ти й так зробила більше, ніж будь — хто з нас міг би. Я сама приберу.

Батьки одразу підтримали молодшу доньку. Вони й самі ледь трималися на ногах, намагаючись зрозуміти, що ж насправді відбулося, але одне знали точно: Галя мусила перепочити.

- Олю, так і буде. Ти поприбирай, а Галя нехай відпочине. Ми з батьком, - голос Ірини затремтів, вона перевела свій важкий подих, але швидко зібралася. - Ми займемося похованням бабусі Мотрі.

На мить у кімнаті запала тиша. Усі погляди зустрілися - і кожен побачив у іншого полегшення, що всі цілі, живі і поруч. Ірина не витримала й міцно обійняла доньок і чоловіка.

- Ми разом, ми всі цілі - це головне, - сказала вона крізь сльози.

Вони стояли так довго, немов боялися відпустити одне одного. Обійми стали мовчазною клятвою: що б не сталося, вони стоятимуть пліч- о- пліч.

Лише коли напруга трохи відпустила, кожен пішов до своїх справ. Оля взялася за прибирання двору, батьки почали готувати все необхідне для поховання, а Галя попрямувала до своєї кімнати. Вона наповнила чашу чистою водою, знову занурила в неї чарівні прикраси й відчула, як у кімнаті наче стало спокійніше, ніби самі стіни зітхнули з полегшенням. 

Сонце стояло високо, день був ясний і теплий. Проміння золотими смугами ковзало по підлозі й грало на стінах. Галя відчувала, як її повіки важчають. Втома накотила хвилею, обійняла й потягнула вниз.

- Лише трохи приляжу, - прошепотіла вона, вкладаючись у ліжко.

За вікном співали пташки, світло лилося рікою, але для неї це відходило на другий план. Свідомість розчинялася, і Галя провалювалася в глибокий дивний сон.