Розділ 3

Довгу тишу порушив тихий шурхіт, Оля з’явилася в дверях. Дівчина з сірими, як у батька, очима і русявим кучерявим волоссям — молодша на рік сестри Галі тихо зайшла до кімнати й завмерла. Її губи здригнулися.

- Галю, - прошепотіла вона, голос тремтів від страху. - Який.... жах... Коли це сталося? Чому ти мене не розбудила? Я... я чула кроки біля дверей і думала, що то бабуся ходить. Але ж... хто тоді, якщо ви тут?

Галя мовчала. Вона ледве усвідомлювала, що сталося: смерть бабусі, дивні слова про спадок і тепер — страх Олі. Усе накотилося разом немов важка хвиля. Відчуття було таке, наче земля вислизнула з - під ніг. Галя намагалася вдихнути глибше, але кожен ковток повітря здавався важким. В кімнаті пахло воском, ліками й чимось ще — дивним, гірким, майже металевим. Від цього запаху було моторошно.

- Олю, - нарешті промовила вона, намагаючись приборкати тремтіння у голосі.

- Давай... повідомимо батькам про бабусину смерть. А потім... потім розберемося, хто це міг бути, кого ти нещодавно чула.

Її слова звучали не як порада, а радше як спроба триматися за розум і реальність.

Оля, бліда, з широко розкритими сірими очима, мовчки кивнула. Її губи тремтіли, наче вона от - от заплаче.

Раптом у тиші пролунав спершу - тихий, майже нечутний скрип. Галя і Оля здригнулися, подумавши, що це здалося. Звук повторився. Скрип, потім ще один. То були кроки... Важкі кроки, впевнені, вони наближалися прямо до дверей кімнати, в якій були дівчата біля Мотрі. Кожен крок наче відлунював у самому серці. Галя відчула, як Оля стиснула її руку — так сильно, що стало боляче. Галя навіть не поворухнулась, їй здавалося, що будь - який рух може привернути увагу того, хто йде.

Кроки все ближче. Зупинилися біля дверей, підлога зарипіла. Серце билося у дівчат так, що здавалося воно ось - ось вискочить із грудей. У вухах стояв гул, ніби самі стіни дому слухали, як вони дихають.

І тоді заскрипіла дверна ручка. Повільно... Болісно повільно. Скрип металу тягнувся нескінченними секундами. Двері відчинилися... за ними - нікого.

Сестри мовчки перезирнулися. В очах обох застиг той самий жах. Вони кинулися швидко на кухню, але ледве трималися на ногах. За ними рвонув кіт - його тіло вигнулося дугою, шерсть стала сторч, Мурзик гарчав неприродно для кота і весь час дивився на двері, що відчинилися, ніби бачив те, чого люди не здатні.

- Він... бачить щось, - прошепотіла Оля, стискаючи міцно руку сестри.

Галя кивнула, не зводячи очей із кота. У ній усе холонуло від думки: якщо тварина реагує так, то це точно не вигадка.

Кіт шугнув у темний коридор. Галя, тремтіла так, що пальці не слухалися, набираючи номер телефону.

- Тату... мамо, - Галя ледве вимовляла слова. - Мотрі... більше немає....

Її голос зірвався, і останні слова прозвучали як крик, задушений у горлі.

У слухавці щось потріскувало. Відповідь не долинула.