Мрія Гусені

  — У світі дуже багато незвіданих країв та небачених чудес. І люди, прагнучи знайти їх, готові вирушати в далекі далі. Адже усе найкраще, найцікавіше і найпотаємніше, зазвичай існує собі тихенько десь за тридев’ять земель. А що, коли все не так? Що коли великий потаємний світ існує просто під ногами?

Я розповім вам про одну маленьку мрійницю, котра думками линула до небес,  живучи в світі, що ледь сягає ваших колін.

    Квітуче поле розкинулось перед старим дрімучим лісом. Різнотрав’я, ромашки, волошки й блакитне небо над головою — ось, що ви побачите, забрівши сюди. Але, коли б ви були маленькими, як мурахи, то це поле було б для вас цілим світом. Стебельце трави здавалося б стовбуром дерева, макова пелюстка — ковдрою, під листком ви могли б жити, як у справжній квартирі, а з краплинки роси легко приготували б собі чай.

     У такому маленькому польовому світі жила мрійниця Гусінь. Була в неї затишна хатинка, сплетена зі стебел трави і накрита широким листком подорожника. У хатинці постелена м’яка перина з пелюсток ромашки, стіл і стільці зі соломинок, на віконцях — блакитні фіраночки, майстерно зшиті з волошкових пелюсток.

      Щоранку виповзала Гусінь на поріг хатинки, вмивалася краплинкою роси і дивилася у синє небо, де ширяли птахи, так швидко, що захоплювало дух, бриніли жваві мухи, пурхали кольорові метелики.

      «Вони такі щасливі, — думала мрійниця Гусінь. — От якби й мені так само літати в повітрі, любуючись усім світом згори!»

       Якось, за звичкою, вона виповзла на ґанок своєї хатинки і замилувалася небом, пташками, хмаринками. Аж тут надійшов старий поважний Жук.

— Доброго ранку! — привітався він з Гусінню.

—  І вам доброго ранку, дядечку…— відповіла вона задумливо.

—  Чого це ви, панно Гусінь, так вдивляєтеся в небо?

—  Я мрію…

—  І про що ж?

—  Про те, що колись полечу, як пташка чи метелик, побачу наше поле згори, це було б так чудово!

—  На жаль, це неможливо, – сумно всміхнувся Жук, – навіть не мрійте, адже у вас немає крил.

—  То й що? У хмар теж немає крил, проте вони летять ще вище за птахів.

—  Але ви не хмара.

—  Так, і все ж, мені здається, що колись я таки полечу, — сказала гусінь і поповзла у хатинку готувати собі сніданок.

   До неї у гості залетіла маленька жвава Мушка.

—  Привіт, подружко!

—  Привіт, Мушко. Все літаєш? Яка ж ти щаслива, у тебе є крила!

—  Еге ж, щаслива! — вигукнула Мушка. — Літаю з місця на місце й озираюсь, чи не видно де голодної ластівки. Птахи тільки й чекають, щоб мене з’їсти! Спробуй лиш висунути  голову з трави, одразу, хап! — і проковтне.

—  А я б не боялась злетіти високо-високо, хай би і з’їли, тільки разочок побачити б, як наш світ виглядає згори, який там, вгорі, вітерець, запахи і кольори…

—  Нічого особливого, — перебила Мушка, — все так само як і внизу, тільки набагато небезпечніше.

   Мушка не розуміла мрій Гусені, адже вона могла літати, а, як відомо, дуже часто ми не цінуємо те, що маємо.

   Так минали дні за днями. Гусінь тихо жила у своїй хатинці, та мала в серденьку лише одну мрію — літати. Але, кому б вона не розповідала про своє заповітне бажання, всі вмовляли її облишити марні надії.

    Аж ось, одного вечора мрійниця Гусінь відчула, як її м’яке ніжне тільце твердне, а повзати стає все важче. Її хилило в сон, не хотілось ні їсти, ні пити.

— Напевно, я захворіла, — сумно зітхнула Гусінь. — Воно і не дивно. Адже жити зі нездійсненною мрією в серці  дуже шкідливо для здоров’я.

   Насправді ж із нею усе було гаразд, просто Гусінь подорослішала і в її житті почалися дивовижні зміни, про які вона не здогадувалася.

   Тож Гусінь вирішила трохи відпочити, лягла на м’яке ліжечко і заснула.

   Настав ранок, але мрійниця Гусінь не прокидалася. До неї залетіла Мушка, зайшов у гості старий поважний Жук. Усі намагалися розбудити мрійницю, але вона і не поворухнулася.

   Так спала маленька Гусінь багато днів і ночей, її шкіра за цей час затвердла, і вона стала схожа на лялечку, неначе немовлятко, загорнене у пеленку та ковдру.

   І нарешті, одного ранку лялечка ворухнулась, впала з ліжка, покотилася і тріснула, а з тріщинки наставила голівку Гусінь. Але тепер це була не просто наша стара знайома мрійниця, адже на її спинці розгорнулися  два великих кольорових крила! Гусінь перетворилася на метелика! Вона вийшла з хатинки і побачила своїх друзів, що здивовано кліпали очима і питали одне одного: «Хто ця красуня?»

— Це я, Гусінь!

— Де ж ти узяла такі чудові крила?

—  Вони завжди були в моєму серці, а коли настав час — виросли за спиною!

   Із цими словами вона змахнула крильми, здійнялася над травою і квітами, над усіма здивованими комашками. Маленька мрійниця літала високо-високо, милуючись усім світом згори і була дуже щасливою.