Розділ 18

Артур, розлючений після безсонної ночі, відчинив двері до кімнати Ареса. Ліжко було порожнє. Ні милиць, ні слідів сина.

— Як, чорт забирай, він зміг кудись піти зі зламаною ногою?! — прогарчав Артур, стискаючи кулаки.

У цей момент до нього підійшов Влад. Його обличчя було серйозним, як завжди, але зараз у погляді з’явилася тінь тривоги.

— Я бачив, як Арес вибігав із дому, — холодно сказав Влад. — Він ледве йшов, але сів у машину й поїхав. Його телефон вимкнений, тому я не можу знайти його місцезнаходження.

— Ти не знаєш на якій машині він поїхав.

— Ее, я знаю, на якій він поїхав. — Стривожено відповів Влад.

— Ну тоді включи свій мозок і підключайся до системи авто. Дізнайся, куди він їде. І швидко!

Влад мовчки кивнув і вийшов, залишивши Артура наодинці з його люттю. Чоловік намотував круги в кімнаті Ареса, важко дихаючи. Його губи стиснулися, а погляд зловісно потемнів.

— Я спочатку пожалів твою сім’ю, але твоя донька зайшла дуже далеко, Валерію, — прошипів він, його голос був просякнутий злобою.— І тут до нього підійшла його дружина Лілія.

Її присутність миттєво відчувалася в повітрі. Строга, небезпечна, вона була жінкою, від якої йшов холодний, страх. Її каре було ідеально укладене,   підкреслюючи ключиці та пронизливі темні очі, що здавалися гострішими за ніж. Страшно красива, немов королева темряви, вона ніколи не потребувала слів, щоб люди перед нею схилялися.  

Колись, у зовсім іншому житті, Лілія була доброю. Чуйною. Але світ не залишив їй вибору. Її батьки віддали її заміж за Артура, не питаючи згоди. Вона пам’ятала той день, коли зрозуміла, що в цьому світі або ти сильний, або тебе зламають. Вона вибрала силу. І стала тією, хто не просить, а вимагає.  

—Де Арес ? Він так покалічений через тебе ...— її голос був тихим, але в ньому не було ні краплі м’якості.  

— Де...де ? — передражнив її Артур, розлючено кидаючи документи на стіл. — Твій син вирішив погратися в героя! Він кинув мене, Ліліє! Кинув заради якоїсь дівки!  

Лілія перехрестила руки на грудях, глянувши на нього з тим самим виразом, що завжди дратував Артура — зневажливою байдужістю.  

— Це не його провина, Артуре, — промовила вона. — І не цієї дівчини. Тут винне кохання.  

— Кохання?! — Артур ледь не розсміявся. — Це маячня.  Лілія підійшла ближче, її постава була королівською, а погляд — колючим, немов лезо.  

— Арес їде рятувати свою кохану від тебе, від справжнього звіра. І я скажу тобі більше, на його місці так вчинив би кожен. Бо коли любиш — не здаєшся.  

Артур стискав щелепи, намагаючись стримати гнів. У його очах з’явилася лють.  

— Я тебе колись кохав, Ліліє… Але твоє черстве серце змінило мої почуття.

Лілія ледь усміхнулася, але в цій усмішці не було радості.  

— Ні, Артуре. Це ти своїми діями зробив мене такою. Але знаєш, у чому різниця між нами?  

Артур мовчав, важко дихаючи.  

— Я хочу, щоб Арес мав те, чого не було в мене. Щоб він кохав.

По-справжньому. І якщо тобі це не до вподоби… — її голос став тихим, але сповненим загрози. — Значить, ти воюєш не лише з ним. Ти воюєш зімною, тому що я завжди буду на стороні сина. — Знаєш в кожного є вибір "Кохати чи бути коханим"

Ти вибрав кохати, а в мене вибору не було. Радій, що я до сьогоднішнього дня з тобою, що я підтримую тебе. Радій тому, що я тебе не зраджую, як ти вмієш по п'яні зробити. — Вона підійшла, ще блище до Артура обняла його за шию і прошепотіла, над вухом. Не заважай Аресу і залиш ту сім'ю в спокої, домовся з ними на перемир.

Але не довго ця розмова продовжувалася, як до Артура задзвенів телефон. До нього подзвонив брат. 

— Ало ти зараз де? — Ти можеш виїхати з країни. — Промовив брат Артура. 

— Що сталося, я тебе не розумію!?

—Новини подивися про себе.

— Що сталося ти якось зблід!?— Запитала Лілія. Подивившись новини вони двоє зрозуміли, що в повній дупі. викритий ...Артур та його кримінальна імперія: офшори, корупція, наркотики  Поліція відкрила справу проти Артура та його родини» — От чорт забирай! Навіть часу  немає з країни тікати.   — Промовив Артур. 

— Спокійно, Артуре, — її голос був холодним.

— Спокійно?! — він різко повернувся до неї, очі налиті люттю. — Мене хочуть знищити, Ліліє! Поліція! Журналісти! Весь цей чортів світ!

— І чия це вина? — Лілія схрестила руки на грудях.

— Це ця дівка… Аліна! Я з самого початку знав, що вона небезпечна! Вона докопалася до правди і віддала всі докази поліції!

— Або Саша, — додала Лілія. — Той хлопець, що був у тебе в полоні.

Артур зціпив зуби.

— Так, чорт забирай… Я його недооцінив. Він утік, і тепер ось що маємо!

Лілія нахилила голову, уважно спостерігаючи за чоловіком.

— Що ти збираєшся робити?

— Збираюся бути у розшуку, і не попадати на очі поліції. 

Тож життя покаже !

Любі мої читачі !

Що ж ... Добігає фінал цієї захоплюючої історії. Тому я хотіла б дізнатися, як вам моя книга. Надіюся на ваший відгук у коментарях.