Розділ 17

Арес сидів своїй кімнати, втупившись у телефон. Його пальці міцно стискали пристрій, ніби це могло дати йому відповіді на всі питання, що зараз вирували в голові.  

Її голос усе ще лунав у його вухах. Він не знав, що очікував почути від Аліни, але точно не це. Вона була в небезпеці. Вона була проти його батька. А він?.. Він сидів тут і думав, що, чорт забирай, йому тепер робити.

Його батько вже наказав знайти її. Вся його охорона була на вухах, і якщо вони дістануться до неї першими, то цьому кінець. Він це знав.  

Арес різко встав, провів руками по обличчю, намагаючись хоч якось зібратися. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.  

"Вона ворог. Вона забрала важливі документи. Вона інша... І наший союз навіть батьки не підтримують не мої, не її"

Ці слова крутилися в голові, на повторі.  Але щоразу, коли він уявляв Аліну — її очі, її голос, її погляд, а запах такий квітковий, такий легкий, як теплий травень коли розквітає конвалія і жасмин. — усе це руйнувалося.   

Його батько говорив: *"У страху немає влади, якщо йому не піддатися."*  

Але зараз він боявся. Боявся, що зробить неправильний вибір.  Він відкрив телефон і подивився на останній дзвінок. Її номер.  Його пальці стислися в кулак. Він повинен знати, де вона.  

Арес відкрив програму відстеження геолокації. Це було просто. Вона й не підозрювала, що після останнього дзвінка її координати автоматично збереглися в системі.   

Через кілька секунд на екрані з’явилася точка.  

Він завмер...  

Вона ще там. Вона не рухалася. Арес зробив глибокий вдих. Його горло стислося від емоцій. Він мав вирішити. Прямо зараз.  

"Якщо я її здам, то ніколи більше не побачу."

"Якщо я піду за нею... Це зрада."

Він не міг змусити себе подзвонити охороні, і здати місцезнаходження Аліні. Він розумів, якщо здасть стане такий самий, як його батько вісімнадцять років тому. Коли Артур зламав життя її батьків. Він не хотів, щоб це сталося із Аліною.

Він без роздумів просто схопив куртку, вихопив ключі і плювати на зламану ногу, через біль і ненависть він вискочив із дому, перш ніж встиг усвідомити, що він щойно зробив.

                                           ***

Ранок у столиці видався похмурим. Над містом висіло важке похмуре небо, ніби саме повітря відчувало напругу, яка наростала. Валерій та Віра батьки Аліни приїхали поїздом в столицю і зразу направилися до свого старого друга.

Валерій та Віра сиділи в просторому кабінеті свого давнього друга — Сергія, колишнього оперативника, який давно займався розслідуваннями. Перед ними на столі лежали папки, ноутбук з відкритими файлами. Усі докази були тут, як на долоні.  

— Поліція вже не та, яка була 18-20 років — Сергій втупився в них поглядом. — Артура, ще можливо посадити, але судове діло може затягнутися ну дуже на довго. У нього є зв’язки, які йдуть набагато глибше. Політика, кримінал, але якщо правильно піднести ті докази можна виграти. — Ти не переживаєш, якщо він сяде, то вас знайдуть його люди ? — Додав Сергій 

— Ми це знаємо, — похмуро кивнув Валерій, стискаючи кулаки. — Саме тому ми тут. Ми хочемо покласти цьому край. І захистити нашу доньку, після ми виїдемо з країни, і заляжемо на дно. Тому що навіть в нашому сели стало небезпечно. Артур і туди добрався, в селі була астрономічна станція для науки, щоб вивчати космос, зараз там лабораторія для вирощування коноплі і вироблення наркоти.

Віра мовчала, вчитуючись у документи. На її обличчі застигла зосередженість, але всередині все стискалося від тривоги. — Це була погана ідея — Додала Вона. В перший день як ми дізналися, що Артур приїхав нам зразу потрібно було виїжджати, в мене відчуття, що Аліна дізналася, усю правду про наше минуле. І вона захоче довести цю правоту. 

— Ну правильно моя донька! Хтось має посадити тих покидьків за грати— відказав Валерій.

Раптом двері різко відчинилися, і в кабінет забіг їхній спільний знайомий, Павло. Його обличчя було блідим, а в руках він стискав телефон.  

— Валерію… Віро… Вам треба це побачити.  

Він простягнув телефон, і на екрані з’явилися новини.  

Сталася невідома погоння на страсі сьогодні в ночі група підлітків на автомобілі Ford Focus, III їхали на повній швидкості, а за ними троє мотоциклістів, по камерах ми можемо побачити, стрілянину, а також аварію один з мотоциклістів на швидкості під'їхав в зад машини прицілившись пістолет, але машина різко затормозила, мотоцикліст вивернув р різко руль затормозивши, а на зустріч йому їхала машина. Зовсім не відомо, що це було і не відомі імена підлітків, але за нашими джерелами, серед них є донька колишніх детективів. І син бізнесмена Артура.

Друга стаття ввела в шок усіх. Було злито в інтернет усі махінації Артура впливового бізнесмена. Всі офшори, брудні справи, махінації… Тепер йому загрожує тюрма. 

— Ось так, а перед цим нам подзвонили з верхівки і попросили підключити усіх оперів, щоб знайти Артура, зараз його банківські рахунки заблоковані. — Додав він, і зразу продовжив своє речення. І його дружина Лілія її теж розшукують.

— Ні… — прошепотіла Віра, притуливши руку до рота. — Це… це неможливо.  

Валерій вирвав телефон з рук Павла, його обличчя потемніло від люті.  

— Це ж наша машина... 

— У нас є дані, що серед них була Аліна. І це вага машина, камери не могли добре сфокусувати обличчя людей, так як вони їхали на великій швидкості, але там точно, ще були люди.

— Чорт… — Валерій рвучко підвівся, штовхаючи стілець. — Що вона наробила?!  

— Вона залізла туди, куди не треба було, — сухо промовив Сергій. — Але тепер вона в безпеці. Після таких новин Артур із своєю сім'єю точно буде намагатись виїхати з країни.

Віра схопила голову руками. Її серце вистукувало в грудях панічний ритм. Вона знала, що їхня дочка була сміливою, навіть зухвалою… Але це було зовсім інше. Вона сунула голову в пащу звіра.  

— Нам потрібно її знайти, забрати і відвести в безпечне місце. У вас є люди!? — Ми тільки приїхали, і навіть до неї добратися так швидко не зможемо.