Розділ 16

Аліна вирішила, хоть годинку поспати, але її сон перервав телефонний дзвінок. Аліна спочатку не хотіла відповідати — втома загортувала важким тягарем, а думки були заплутані після всього, що сталося. Але коли вона побачила "невідомий номер" на екрані, серце гупнуло в грудях.  

Вона на мить завагалася, але все ж натиснула кнопку відповіді.  

— Алло… — її голос був тихим, майже безбарвним.  

— Ти де? — Його голос був порожнім звуком і водночас неспокійним. І неспокій несподівано переріс у відчай. 

Це був Арес! 

Вона мовчала. Навіть не знала, що відповісти. Вона не могла йому сказати, де саме була, не могла зізнатися, що зараз ховається разом із Максом, Нікою і тим самим хлопцем, якого вони вирвали з лап його батька.

— Аліно… — його голос трішки здригнувся. — Я знаю, що ти не скажеш. Але, чорт забирай, ти навіть уявлення не маєш, у що вплуталася.  

— Думаєш, не маю?  

— Ні, ти не розумієш! — різко відповів він, і вона почула, як він важко видихає. — Мій батько… він не пробачає таких речей. Ви всі у смертельній небезпеці.  

— Я це знаю, — відповіла вона спокійно.  

— Тоді навіщо? Навіщо ти це робиш?  

Аліна заплющила очі. В її голові змішалися спогади — як вона дізналася правду про своїх батьків, про жорстокий світ, одного разу їй відкрилися всі таємниці, які вона не хотіла знати.  

— Тому що я більше не хочу так жити, твій батько зіпсував моїм батькам  життя, ая маю сидіти схрестивши руки на одному місці?  — прошепотіла вона.  

На тому кінці дроту настала тиша. Лише важке дихання.  

— Це все змінить, Аресе. Все. Я не можу просто закрити очі.  

— Я теж… — його голос зірвався, — я теж не можу закрити очі, Аліно!  

— Але ти продовжуєш грати в його гру, — різко відповіла вона. — І ти ще питаєш, чому я це роблю?  

— Я не граю в його гру! — вигукнув він, і в його голосі була лють, біль і… щось ще. — Чорт, ти думаєш, мені подобається це життя? Думаєш, я хотів народитися в цьому клятому клані?  

— То чому ти не підеш?  

— Куди? — засміявся він, але його сміх був гірким. — У мене немає вибору, Аліно. Я пов’язаний цим брудом з народження.  

— Вибір є завжди, Аресе, — вона стискала телефон так сильно, що пальці побіліли. Чи ти просто не хочеш прощатися з грошима свого батька, та можливостями? 

— Якщо ти так думаєш, то ти не знаєш, що таке жити у світі мого батька, — відповів він тихіше, але в його голосі було стільки болю, що її серце стиснулося.  

— А ти не знаєш, що значить жити у світі, коли ти маєш хорошу освіту, але працюєш у школі вчителем правознавства. Тому до не можеш більше працювати в органах безпеки, через якихось сраних бандитів — кинула вона у відповідь.  

Знову тиша. Така важка... Тиша

— Аліно… — нарешті заговорив він, цього разу майже пошепки. — Я не хочу, щоб ти загинула. — його голос був порожнім звуком і водночас неспокійним і неспокій цей несподівано переріс у відчай.

Вона заплющила очі, змушуючи себе не дозволяти цим словам торкнутися її серця.  

— Ти запізнився, Аресе. Я вже занадто далеко зайшла.  

— Чорт… — він щось тихо вилаявся. — Я не знаю, що робити.  

— Не треба нічого робити. Просто залиш мене в спокої. 

Він довго мовчав.  

— А ти зможеш забути? — запитав він нарешті.  

Її дихання перехопило. 

— Забути що?  

— Ехх .. та вже нічого. — Але те, що він сказав, було не те. Він не міг сказати, забути нас, забути мене. Тому що він закохався, як хлопчисько. А можливо вона не хоче бути зним? А ці поцілунки це були лише помилки! В його голові крутилося типу....от ти дурень сам закохався, щось собі придумав, показав свою слабкість, і все втратив..

Вона не відповіла. Не могла. 

— Ти мовчиш, — тихо сказав він. — Це означає, що ти думаєш..

— В мене є питання. Ти мене забудеш після всього, що я зробила? Ти мене пробачиш? Хмм ну навряд. Тому подумай... — Вона казала ці слова, і ледь не плакала. Їй хотілося зі всієї сили кричати. 

— Ми знайомі пару днів. Ми дізналися про один одного не хороші думки. Ми навіть не знаємо один одного краще.

Його видих був важким, майже болючим. — Мені не потрібно багато часу, щоб дізнатися про тебе блище. Мені хватило одного твого погляду, щоб зрозуміти, яка ти є!

— Як там ти? — Я тебе добряче підбила.

— Хвилюєшся за мене? — відповів Арес 

—Ні капельки! Просто питаюся з цікавості..

— Зімною все добре тільки є перелом ноги. 

Зв’язок обірвався.

Тим часом Саша підслухав усю телефону розмову. Він стояв за дверима, але усе чув через щілину.

— Ех я думав, ти надійна...але я помилявся. Твоя любов до нього тебе губить.  

— Ти щойно підписала собі вирок, — його голос був холодний, без жодної емоції. — прошепотів він.  

Саша зразу без роздумів зібрав техніку, папери усі докази, які були, залишивши одну записку   

Довіра — це все. Ти її втратила

Не ламай собі життя вертайся до своїх батьків. Почни все з чистого листа із Аресом. Довіра це не твоє, ти заплуталася у собі. І плутаєш усіх.