Розділ 14

Величезний офісний кабінет був залитий холодним і великим безладом. В повітрі витав запах дорогого віскі й сигар, але атмосфера в кімнаті була далекою від спокійної. Артур ходив по колу розглядав перевернуті шкавчики, відкриті полиці.

А його погляд був спрямований на трьох хлопців, що стояли перед ним.  

— Ви серйозно хочете мені сказати, що троє підлітків переграли вас? — його голос був холодним, наче льодяна брила

— Пару днів було затишшя і я думав, що ви справилися з цією ситуацією, але оказується, що ви ніхєра не справилися. Один закохався. Артур зразу перевів погляд на Ареса. Інший якісь мутки крутись з подругою Аліни. Артур вже перевів погляд на Артема. Хочеться ніби похвалити Влада. Але...є одне але. Артур знизує плечима. Влад з яких це пір тобі стало всеодно на свою роботу? Ти зовсім не слідкуєш за порядком. 

Артем нервово потер ніс, Влад стояв з рівною спиною, без жодних емоцій, а Арес… Арес не міг навіть поглянути на батька.  

— Вони виявилися не такими простими, — рівним голосом промовив Влад. — Ми їх залякали, а ці пару днів затишшя думали, що вони здалися. Вибачте нас за цей пролом, ми їх знайдемо і повернемо їх вам. Але це підлітки ми ж не будемо їх вбивати.

— Виправдання мене не цікавлять!— Артур кинув келих на стіл— Їх потрібно знайти. Негайно. Так живими мені їх привезти, а я їх сам приб'ю на місці. 

Він піднявся і різко натиснув кнопку на столі. В дверях одразу з’явилося кілька чоловіків у чорному.  

— Підняти всіх людей. Прочешіть кожену вулицю, кожен покинутий будинок, кожну заброшку, кожен покинутий завод, школу, дитячий садок. Знайдіть їх!

Охоронці кивнули і швидко залишили кабінет.  

Арес стиснув щелепи. В його голові вирували думки. Він не міг позбутися відчуття, що вони зайшли надто далеко. Він не хотів причинняти болю Аліні. Тому що вона нівчому не вина. І щоб усе вирішити..взагалі наші батьки мають поговорити. Але в ній є, щось таке, що мене зацепило. Її сміливість? Чи її цілеспрямованість?

— Чого ти мовчиш? — Артур звернув погляд на сина. — Чи ти теж вважаєш, що це все — просто випадковість?  

— А якщо вони не такі, як ти думаєш?

— Ти навіть не знаєш їхніх мотивів. Ти просто хочеш знищити всіх, хто стає тобі на заваді.  

— У страху немає влади, якщо йому не піддатися.— Артур підійшов ближче і вперся долонями в стіл. — І я не дозволю, щоб якісь діти змусили мене боятися.  

— А якщо це не вони бояться тебе, а ти їх? Я знаю, як ти зіпсував життя її батьків. — тихо сказав Арес.  

 кімнаті настала гробова тиша.  

Влад і Артем перевели погляд один на одного, а потім на Ареса. Артур довго дивився на нього, ніби намагаючись розгадати, що коїться в його голові.  

— Подумай добре, Аресе, на чиєму ти боці, — сказав він нарешті, і в його голосі не було ні злості, ні агресії. Лише спокій, який лякав більше за крик. — Ти хочеш справедливості? Якщо ти закохався в ту дівку, то можеш вже йти на її порятунок, жити в якісь занедбаній халупі, і забутися про своє навчання в Лондоні. Можеш сам добиватися успіху. 

Арес не відповів.  

Бо він сам уже не був упевнений, на чиєму боці.

                                              ***

Три мотоцикліста виїхали на пошуки групи підлітків. Вони ніби хижаки, які були готові роздерти свою здобич коли її знайдуть!

Задні фари освітили обличчя переслідувачів. Влад, Артем і… Арес.

Влад їхав попереду, очі холодні, як лід. Він не любив проблем, а ця ситуація вже виходила за межі його терпіння. Його погляд не виражав нічого – тільки тверду рішучість довести справу до кінця.  

Артем був ззаду, його губи кривила легка усмішка, наче за шоломом це не видно, але можна було відчути, якщо довго дивитися на нього. Це для нього була чергова гра. Але варто було глянути в його очі – і там вже не було звичної легковажності. Він був злий. Дуже злий. Його щойно кинула Ніка, при тому, що його ніхто з дівчат першим не кидав. І він не збирався залишати це просто так.  

Арес… Він тримався трохи з боку. Ці хлопці ніби охопили цілу трасу. Його руки стискали кермо, а очі пильно слідкували за машиною.  

— Вони озброєні! — крикнув Макс, коли Влад витягнув пістолет і зробив попереджувальний постріл у повітря.

Він пролунав у нічній тиші, як грім серед ясного неба.  

Аліна різко сіпнула кермо, машина почала їхати змійкою. Серце калатало в грудях.  

Ще постріл. 

Металевий звук – куля влучила в бампер.   Це було страшно! Машина Ford Focus, III. Їхала швидко, але не достатньо швидко, щоб відірватися від тих хлопців, та й Аліна сама не могла придавити швидкість, тому що при збільшені  швидкості зразу в очах все розпливалося. 

— Вони намагаються нас підбити! — закричала Ніка. — Ми тепер тут загибнемо, я у кіно бачила коли так стріляли то куля могля пройти через скло і попасти прямо в голову. 

— Ніко заткнись, і без тебе страшно, а ти ще більше нагнітаєш ситуацію! — пробурмутів Макс.

— Так просто не здамося! — рявкнула Аліна. — Максе, в багажник! Бери дрон і ліхтарик.

— Що?! 

— Не запитуй, просто зроби це!  

Макс, важко дихаючи, переліз у багажник. Його пальці швидко намацали маленьку коробку – дрон.  

— Примотуй до нього ліхтарик і готуйся!  

Руки тремтіли, але він впорався. Запустивши дрон, він різко вивів його в повітря. Маленьке світло почало хаотично блимати перед мотоциклістами.  

Промінь засліпив Артема

Він вилаявся і змушений був загальмувати, мало не злетівши в рів

— Спрацювало! — вигукнув Макс.  

Але Влад був не з тих, хто так легко здається. Він вирвався вперед, ухиляючись від світла, і дістався майже впритул до машини.  

Тож Макс намацав сумку з продуктами і побачив торт з вершками. Він переліз на своє сидіння відкрив вікно, а коли мотоцикліст під'їхав блище, то Макс кинув торт йому в лице і Влад різко повернув у бік, а на зустріч йому їхала машина. Ця машина різко затормозила, попавши трішки в його мотоцикл. — І тільки залишився один Арес.