Розділ 11

Аліна лежала на своєму ліжку, втупившись у стелю. Її думки плуталися, постійно повертаючись до Ареса. Його слова, його зізнання, його поцілунок — усе це здавалося хаосом, який вона не могла розплутати.

"Чому він не сказав раніше? Чому збрехав? І чому я все ще думаю про нього?" — подумала вона, стиснувши ковдру. Але одне вона знала напевно: тепер вона не могла сидіти склавши руки.

Аліна підвелася, підійшла до столу, де лежали записи та документи, які вона знайшла. Серед усього цього хаосу був один шматочок інформації, який не давав їй спокою — ті, хто був на заброшці, знали про її батьків. Вона мусила діяти. І діяти негайно.        

— Я готова діяти, діяти вже і зараз. Я провчу Ареса. І покажу людям, як під їхнім носом незаконно будуються плани.  

Аліна ніяк не могла заснути, тож вирішила подзвонити до Макса та Ніки , щоб вони прийшли. — В мене вже є план а також підстраховка.           

Не прийшлося довго чекати, як друзі прийшли до Аліни в два часа ночі.         

— Ти здуріла? Ця астрономічна база тобі вже спати мішає ..який план? Яка підстраховка?? Ти в порядку. — відказала Ніка.            

— Я погоджуюся з Нікою.! Потрібно зупинитися, а то ти мене вирвала із сна. — Ага тобі круто Аліно в тебе батьки поїхали і можеш робити, що заманеться, але не у мене. предки проснутися, а мене в дома немає.... Як так сталося....

Вибачте звісно, якщо ви не хочете більше тож я вас не змушую— Аліна відповіла із сумом і сльозами на очах.. — Ладно ми погарячкували ми за! Куди ж ти дінешся без нас!? — План простий, як контрольна по математиці. — Треш! Як контрольна по математиці  це означає, що ми цю контрольну провалимо— Стресово відповіла Ніка.

— Аліна знайшла карту астрономічної бази а також її секретні ходи. Колись давно коли батьки виїхали із столиці вони купили в одної родини цей будинок. Там було багато барахла різні карти, речі, посуд .... Вони могли усе це викинути, але вирішили усе занести на горище.

— Це місце охороняється краще, ніж банк, — зауважила Аліна дивлячись на план. — Камери, охоронці, електронні замки. Але в нас є козир в рукаві ми знаємо їхні потаємні ходи!

— Ми зламаємо систему спостереження, — впевнено сказала Аліна. — Я знайшла інструкцію, як це зробити. Максе, ти зможеш зайнятися камерами?

— Камери — не проблема, але нам потрібно потрапити всередину серверної, щоб підключитися до їхньої мережі, — сказав Макс, розглядаючи карту. — Вона тут, у північному крилі.

— Добре, тоді ось план, — сказала Аліна, вказуючи на карту. — Тож якраз сьогодні у ввечері ми це зробимо. Охорона завжди пильно охороняє в ночі та в день на світанку та у ввечері охоронці вже будуть замучені, вони захочуть спати, а також вони в такій порі міняються. Ми маємо взламати камери, щоб вони нам не замітили . Ми оглянемо територію таємних ходів. Візьмемо мотоцикл, який заховали. Ніко ти будеш стояти на сторожі, і споглядати із висоти, якщо на нашій території буде охорона ти береш мотоцикл вставляєш в нього свій пульт управління і ведеш їх кругами по лісу. Я і Макс ми будемо шукати матеріали . Макс бере ноутбук із встановленим програмним забезпеченням для зламу.

А також прихоплює кілька інструментів для злому дверей і ліхтарі.

Я беру рюкзак, щоб скласти документи. А також, я візьму машиту батька, щоб коли ми втікали могли швидко добратися до неї і безпечно поїхати, я ще для підстраховки візьму воду, їжу, подушки, та ковдри. 

Ми одягнемося в чорне, щоб зливатися з темрявою.

Рукавички, щоб не залишати відбитків пальців.     

— В мене питання, що казати батькам куди ми пропали, а також чому зараз? Чому ми не можемо пару днів почекати, щоб зрозуміти охоронців і за ними спостерігати.? — Промовила Ніка — Так хороше питання! В нас є подруга, яка живе в місті, ти можеш відпроситися до неї на цілий день і на ночівлю. А ти Максе так само відпроситися до місту на вечір до компанії друзі.

                                  ***

Вже вечоріло і накривала село та ліс густа темрява, коли машина Аліни та Макса зупинилася на галявині. Вони ретельно підготувалися. Ніка приїхала трохи пізніше намотоциклі, який забрали в заброшеному дитячому садку. Її роль була не менш важливою.

— стежити за камерами та контролювати ситуацію з відстані.  

— Камери безпеки готові, — повідомив Макс, набираючи останній код на своєму планшеті. — Ніка, ти маєш доступ.  

— Зрозуміла. — відповіла Ніка, уважно спостерігаючи за монітором планшета, прикріпленого до керма мотоцикла.  

Аліна та Макс узяли ліхтарі, перевірили рації й спустилися в підземний хід.  

Темний і сирий тунель під землею було волого, холодно, і тьмяні стіни тунелю відбивали звуки їхніх кроків. Ліхтарі вирізали в пітьмі вузький промінь світла, який освітлював їхній шлях.

— Не надто гостинне місце, — пробурчав Макс, оглядаючись.  

— Тримайся ближче. Якщо заблукаємо, часу на пошуки у нас не буде, — сказала Аліна, тримаючи карту в одній руці та ліхтар у іншій.  

За кілька хвилин вони дісталися люка, який вів до поверхні. Макс натиснув на нього, і той зі скрипом відкрився. Вони опинилися в невеликому кабінеті з застарілим обладнанням і столом, заваленим паперами.  

— Ми на місці, — прошепотіла Аліна в рацію. — Ніка, ми готові рухатися далі.  

— Камери в коридорі деактивовані, — відповіла Ніка. — Але дійте швидко, у вас не більше п'яти хвилин.  

Аліна та Макс рушили далі, уважно слідкуючи за часом. Вони уникали великих відкритих просторів і рухалися згідно з планом. Нарешті дісталися потрібного кабінету, двері якого були замкнені.                    — Тут замок! Без ключа не відкриємо.

— Шпилька? Серйозно? — здивувався Макс.  

— А ти думав, я не підготуюся? — усміхнулася Аліна, дістаючи шпильку з волосся.

Вона нахилилася до замка й почала працювати. Макс стояв поруч, стежачи за коридором, тримаючи ліхтар у руці.  

Тим часом Ніка спостерігала через камери за ситуацією на території. Раптом на одному з екранів з'явилося зображення дрону, який привернув увагу охоронців.