Розділ 3

День був спекотний, а для когось він видався стресово і тривожно. Аліна Макс і Ніка під вечір зустрілися, біля тої самої школи. — То як, усі готові? — спитала Аліна, поправляючи рюкзак на плечі.

— Як завжди, — кивнув Макс із самовпевненою усмішкою. Він витягнув з кишені коробку, у якій був його квадрокоптер. — Ось він. Камера працює, заряджений повністю. Будемо дивитися, що відбувається з висоти.

— А аптечка? — уточнила Ніка, кидаючи косий погляд на Макса.

— Є! Але сподіваюсь, що вон нам не знадобиться, — відповів той. — Гаразд! Я взяла все необхідне, запасний одяг, лак для волосся, пітарди і свисток. — Промовила Аліна. — Боюся запитати. А навіщо нам усе це!?                                                       

— Ну свисток, для собак, лак для волосся замість газового балончика ....емм.. даа. Пітарди ну хай будуть.  — Я вже бачу цю картину ми біжимо від собак, починається перестрілка, але в нас козер в рукаві пітарди, лак для волосся емм зажигалка є.    — з сарказмом промовила Ніка.                                                   — так .... Зажигалка в мене завжди з собою.                      — вибач, щось дивне сказала, тож одяг так, якщо попадемо до них в полон, могли, в щось норм вдягнутися.   — Дівчата не сваряться все баста.      

Увечері, коли сонце вже почало ховатися за горизонт, вони залишили велосипеди в тіні сосен біля галявини. Їхні серця билися частіше, адже вони знали, що цього разу це буде не просто прогулянка.

— Пам’ятайте, якщо щось піде не так, не панікуйте. Ми просто тікаємо з лісу, — прошепотіла Аліна, дивлячись на своїх друзів.

— А якщо вони нас помітять? — спитала Ніка, стискаючи рюкзак.

— Вони не помітять, якщо ти не будеш голосно дихати, — підколов її Макс, але його усмішка швидко зникла, коли він побачив серйозний погляд Аліни.      Вони обережно підійшли до станції. Місце виглядало ще більш моторошно в сутінках: похилені антени відкидали довгі тіні, а напівзруйновані будівлі навіювали відчуття тривоги. 

— Гаразд, Макс, запускай свій квадрокоптер, —шепнула Аліна.

Макс швидко підняв дрон у повітря. На екрані його телефона відкрився огляд з висоти пташиного польоту.       

— Ого, подивіться! — сказав він. — Вони вже всередині. Там кілька людей у чорному, і, здається, вони щось пакують.

— Знову ці пакунки... Вони точно тут щось приховують, — прошепотіла Ніка.     Аліна вдивлялася в екран, коли раптом щось змінилося. З будівлі вийшов чоловік із собакою. Пес почав нюхати повітря, ніби щось відчув.    — Це погано, — прошепотіла вона.

— Дуже погано, — додав Макс. — Вони почали обходити територію.

— Забирай квадрокоптер, — наказала Аліна, але було вже пізно. Один з чоловіків у чорному підняв голову і побачив дрон. І почав обстрілювати дрон.

— Вони нас помітили! — прошепотіла Ніка.         

Підлітки щосили бігли через темний ліс, поки позаду не почувся гавкіт собак Світло ліхтарів  блищало між деревами, наближаючись усе ближче.   А гуркіт мотоциклів додав особливого страху.    

— Ось наші велосипеди, ще трішки— вигукнула Ніка.    

— Я не бачу Макса..... ти біжи ....                    Ніка все зробила за планом, до бігла до велосипеда, і поїхала в сторону, іншого села на ту саму заброшку.  Аліна вирішила пітардами відлякати собак, і це навіть спрацювало...але тільки на собак. Її зупинили хлопеці на мотоциклі вони, її окружили і не дали пройти. Один хлопець пальцем махнув у різні сторони, і ці мотоцикли роз'їхалися. Хлопець зліз з мотоцикла і схопив сильно руку дівчини.                    

— Ну що, маленька, заблукала? — промовив той, що здавався лідером. Його голос був холодним і зневажливим. Аліна мовчала, дивлячись йому прямо в очі. Вона відчувала, як адреналін накриває її, але намагалася зберігати спокій.    

— Що ти тут робиш, га? — запитав він, нахилившись ближче до її обличчя. — Думаєш, ми не бачили, як ти блукала навколо станції? До речі. А де твої друзі? Чи кожен сам за себе? Ехх кинули таку слабку дівчину на розтерзання вовкам.... Бідненька.                                        — Тремтіло все тіло — Я не могла навіть одного слова вимовити. Але вдихнула повітря, зібрала себе до купи і ледве холодним  голосом відповіла.     

  — Відпусти мене, — холодно промовила Аліна, дивлячись йому прямо в очі.                                                    — Чому я тебе маю відпускати? Га.. можливо ти шпегунка. Або просто дурна дівчинка, яка грається не в ті ігри? — продовжував він, стискаючи її руку ще сильніше.  Його сильні руки ...повністю чорний одяг, щоб можна було злитися з цим темним лісом, його шолом який закривав лице, і такий аромат який хотіло вдихати завжди. Він поєднував у собі глибокі, деревні ноти сандалу та кедра, що додавали йому відчуття сили й загадковості.У цьому ароматі також були свіжі, холодні акценти бергамота, які додавали легкості, відображаючи приховану доброту й м'якість, що ховалися за його жорсткою зовнішністю.                           — Задивилася! Маленька.                                                      — Ага задивилася.... і замріялася.   —Поки Аліна говорила і дивилася прямо на його шолом. Вона тихенько дістала з карману своїх штанів "лак для волосся" Потрібно було робити все швидко і спритно. Секунда... Вона відкриває шолом і видніються його темно - зелені очі. Секунда... вона різки пшикає йому в очі лак для волосся. — Він відпускає її руку і починає витирати свої очі.     — Ти що дура !! Це що лак для волосся. Та ти божевільна якась.      

 Аліна була в шоці, що це вона таке зробила. Вона ніколи не ображала людей. Вона швидко кинула йому пляшку води, залізла на його мотоцикл і поїхала до себе додому.    

                                         ***

Приїхавши з такої цікавої прогулянки. Аліна швидко завезла мотоцикл в сарай і накидала купу сіна, щоб не замітили батьки.   Вона вся тряслася від адреналіну. Аліна ще не до кінця усвідомила, що тільки-но втекла від групи бандитів, залишивши одного з них сліпим через лак для волосся.