Розділ 1

Літнє сонце нещадно палило, змушуючи повітря над асфальтом мерехтіти, мов марево. На подвір’ї старої школи зібралися троє друзів: Ніка, Макс і Аліна. Усі вони, попри спеку, були готові до нових пригод.

— Чули про ту закинуту астрономічну станцію за селом, у лісі ? — почав Макс спираючись на велосипед. Його очі блищали від збудження.

— Так, я чула — відповіла Аліна. Мені про цю станцію батьки розповідали. Ще в часи радянського союзу цю станцію побудували, щоб досліджувати зірки та планети. Коли перший космонавт вилетів в космос, радянські вчені посилено почали вивчати космос, появилися нові робочі місця, а також почали будувати ось такі станції. І навіть були уроки про астрономію. Ось, а коли радянській союз розпався, скоротилися робочі місця, не так посилено вивчали астрономію, і деякі такі станції почали занепадати.

— Так. Але тепер вона порожня, — продовжив він, таємниче знизивши голос. — Кажуть, там щось лишилося. Старі телескопи, журнали спостережень... і навіть якась захована лабораторія.

— Ходили чутки по селі .... Продовжила розмову Ніка. Що там не тільки таємнича лабораторія, а ще є таємні ходи. А в ночі там мешкають духи колишніх радянських вчених, які загибли імено в тих підвалах

— Хочеш тобі розкрию секрет— прошепотіла тихенько Аліна. Там замість духів ходять... ходять різні бомжі і пияки. А селяни пустили такі чутки, щоб діти не ходили до тої заброшки і не шастали там. Ось такий секрет.

— Та блін .... Ну ні, ая вже хотіла духів викликати, а замість них бомжів виклечу.

—Та ладно не ний ми всеодно підемо. Тільки в день, коли їх не буде. Гаразд Ніко.

Ніка, яка завжди любила пригоди, з усмішкою додала:— Я за! Коли вирушаємо?

План був простий: зібратись наступного ранку, поки всі ще сплять, і дослідити станцію. 

Наступного дня вони зібралися на краю села , де старий польовий шлях вів до станції. Висока трава ховалася під колесами велосипедів, а легкий вітерець приносив запах соснового лісу, що розкинувся неподалік.

— Подивіться на це місце! — вигукнула Ніка, коли вони наблизилися. Станція виглядала похмуро: похилені антени, розбиті вікна і ряди покинутих будівель нагадували декорації до фільму жахів.

Але щось було не так. За однією з будівель вони помітили рух. Люди, одягнені в чорне, носили якісь пакунки до одного з приміщень.

— Хто це? — прошепотіла, Аліна зупиняючи велосипед.— Не знаю, але точно не вчені, — відповів Макс, ховаючись за кущем.                                                                 Вони присіли, уважно спостерігаючи за тим, що відбувається. Незабаром стало зрозуміло: люди займалися чимось нелегальним. Один з чоловіків гучно жартував про «ідеальні умови для врожаю».

— Коноплі? Вони вирощують коноплю? — прошепотіла Аліна, не вірячи своїм очам.

— Це наш шанс зробити щось героїчне, — впевнено сказав Макс — Ми викриємо їх!

Поки друзі обговорювали план, вони не помітили, як з-за дерев з’явилася постать. Собаки, яка голосно почала на них гавкати. Ті підлітки так перелякалися. Що зі всієї сили почали бігти 

— о мама, я ще жити хочу, я навіть одинадцятий клас не закінчила, не знайшла хлопця, в мене навіть першого разу не було. Я ще така молода, щоб вмирати. — захекано промовила Аліна 

— Я з тобою по.. по.. погоджуюся    

— Хватить молитися...он там наші велосипеди. Нумо. Тим часом на заброшеній, станції. Голова села і група бандитів підписували документи, передавали гроші. Все було зрозуміло! Бандити купили голову села, купили цю станцію, і купили мовчання. 

Група хлопців за наказом, вирушили оглянути територію, і вияснити, що ці люди встигли почути і побачити.

— Стрибай на велосипед! — крикнув Макс, схопивши свій транспорт і щодуху крутячи педалі.                            Собаки не відставали, їхній гавкіт лунав усе ближче. Аліна зі сльозами на очах намагалася утриматися в сідлі, але адреналін і страх допомагали їй не відставати. Ніка, хоч і не панікувала так голосно, теж була на межі: ноги працювали як механізм, не зупиняючись ні на мить.

— Швидше! Вони нас наздоганяють! — кричала вона, озираючись через плече.

Собака майже наздогнала Макса, коли вони раптом вискочили на головну дорогу. Звук машин і відкрите простір, здається, збентежили тварину, і вона зупинилася, з гавкотом повертаючись назад у ліс.

— Все… Ми живі… — Аліна ледве дихала, спираючись на кермо.

— Але ми їх бачили. І вони бачили нас, — серйозно сказав Макс, переводячи подих. — Треба бути обережнішими.

— Мені здається, вони вже зрозуміли, що ми там були, — додала Ніка. — Той собака точно не просто так вибіг.     — Я вважаю, що просто собаки відчули  чужий запах от і занюхом підійшли до нас, а ми як скажені, рванули. Собаки відчувають, напруженість і страх. Ми стільки  нарубили шуму .... і все ніхто не зміг, нас побачити в лице, ми так бігли 

... Тому якщо хтось, нас замітив, то тільки наші спини. 

На закинутій станції тим часом панувала напружена атмосфера. Бандити, що були помітно нервовими, зібралися в коло, обговорюючи ситуацію. Вони були суворі і старі, ці бандити ніби з серіалу про 90-ті

— Це могли бути просто якісь місцеві діти, або бомжі можливо ми не всіх вигнали— сказав один із них, високий чоловік із шрамом на щоці.

— Діти, які ховаються за кущами та шпигують? — підозріло перепитав інший. Можливо наші конкуренти!?

Голова села, міцний чоловік із густими сивими вусами, заговорив суворим тоном:                                                     — Вони могли побачити більше, ніж потрібно. Ви впевнені, що територія чиста?

— Це ми маємо тебе питати чи територія чиста, чи є ще хтось окрім нас. Ми за, що тобі такі гроші платимо. Самий головний бандит з погрозами накинувся на голову села. 

Тож тепер на нас чекають великі зміни!

Шановні читачі!

Я проаналізувала свої помилки над книгами. Тому ось моя вдосконалення книга.

Пориньте в мій світ таємниць і пригод