Розділ 11

- Одетта зникла, - були перші слова мадам, які тут же потонули в гуді обурених голосів. - Хтось із вас бачив Одетту Олліс? - жінка примружилася та оглянула всіх уважним поглядом.

Незважаючи на те, що нам з Агнес точно було нічого приховувати (особливо мені, я ж уявлення не мала, хто така Одетта Олліс), але від цих пильних очей, що трохи затрималися на нас з відьмою, стало зовсім не по собі.

У залі панувала цілковита тиша. Ніхто не поспішав видати хоч якийсь звук.

Я стояла в тихому натовпі та дивувалася, чому ж нічого не скажуть ті, хто кілька хвилин тому говорив про якусь дівчину. Можливо, саме її прогулянку в зачарованому Лісі обговорювали хлопці, яких ми не бачили.

Я потроху озирнулася, але так і не помітила нічого в обличчях адептів, що зібралися тут. Всі вони виглядали так, ніби справді нічого не знали ні про якусь там Одетту, ні про якийсь там Ліс.

- Будь ласка, подумайте добряче та обов'язково повідомте мені чи будь-якому з керівництва Академії. Це дуже важливо! – голос мадам Розе трохи здригнувся, даючи зрозуміти, що йдеться справді про щось занадто серйозне, а не про якийсь там звичайний променад.

Усі адепти навколо нас із Агнес закивали, показуючи свою готовність допомогти, чим тільки зможуть. Ось тільки ніхто з них так і не наважився зробити це насправді.

Мадам Розе одним легким рухом руки розпустила нас, сама кудись втекла, дозволяючи широкому потоку адептів вливатися у вузькі двері головного залу.

Пишна спідниця Агнес коливалася поруч зі мною, відьма мовчала, перебуваючи у своїх думках. Я ж продовжувала потай оглядатися, щоб якимось чином вирахувати голоси, які ми чули раніше.

Раптом я мало не підскочила на місці.

Позаду нас з відьмою, але трохи лівіше, я розпізнала бас, який безперечно точно належав тому, хто говорив тоді про Зачарований Ліс та якусь дівчину. Мій погляд пройшов далі та відразу ж натрапив на гарні темні очі того, про кого я останнім часом думала занадто часто.

В цей час Дані якраз відповів щось хлопцеві з басом, і я змогла на власні очі переконатися, що гарний оксамитовий голос, почутий мною в кущах Академії, належав людині, яка не кинула мене на сходах, як тільки я потрапила до цього світу.

Я перезирнулася з Агнес, і в очах відьми побачила сумнів. Моя руда подруга абсолютно точно зрозуміла мене, але не була впевнена в тому, що рішення, що прийшло цієї миті в мою голову, було вірним.

- А раптом хтось і справді постраждав? – одними губами запитала я у відьми та отримала на її обличчі підтвердження своїм думкам. Здається, Агнес теж думала про те ж саме.

Вона ледь помітно кивнула, і ми одразу ж перемістилися трохи ліворуч, щоб опинитися якраз перед хлопцями – Дані та його басовитим другом.

Агнес сповільнилася до неможливості, я ж «не відставала» від неї, тому теж повзла як равлик. Інші адепти швидкою річкою омивали нас, вислизаючи через прохід у коридор. А ми з відьмою ніби заблокували прохід тим, хто міг знати, куди поділася дівчина, яку тільки що назвали зниклою.

Врешті-решт останній адепт, крім двох, що йшли за нами, вже вискочив у коридор. Тоді я різко розвернулася та обернулася назад. Зіткнувшись з карими очима, я ледь не знепритомніла від хвилювання, що накрило мене з головою, але все ж таки змогла впоратися з собою, вперла руки в боки і досить твердо промовила:

- Розповідайте, куди ви поділи Одетту Олліс.

***

Дані закашлявся. Його друг упустив щось, що до цього тримав у руках. Я простежила поглядом за впалим предметом і з подивом побачила якийсь потемнілий від часу ключ, який тут же зник в руках у басовитого адепта.

Моя брова здивовано піднялася, а очі повернулися до приголомшених хлопців.

- Пані, - першим оговтався від шоку адепт з гарним басом, - а ви випадково не зі слідчої комісії? - він примружився. - Чи це ви, мадам Розе? Вибачте, що відразу не розпізнали вас, - він жартівливо вклонився.

- Кай, - шикнув на нього Дані, і його друг одразу замовк. Випростався та відступив на крок назад.

-Це все дуже смішно, - я не звернула на сарказм жодної уваги, - але дівчина, що зникла, могла постраждати, - я поглянула на Агнес у пошуках підтримки.

Відьма старанно закивала. Вона, як і я, гадала, що це не просто лісова прогулянка.

- А до чого тут ми? – низький голос Дані викликав усередині якесь трепет. Було дуже складно відвести очі від його красивого обличчя, але я вперто дивилася на підлогу, на якій щойно лежав ключ. - Ми нічого не знаємо про Одетту. І нікуди її не поділи, - останню фразу він додав, явно відповідаючи на мої претензії.

- Це брехня, - я вперто підняла підборіддя. Красень красенем, але чому він мені бреше зараз?

- З цього місця, будь ласка, докладніше, - втрутився Кай.

- Ми чули, як ви обговорювали, що бачили дівчину, яка йшла в Зачарований Ліс, - це вже не змогла промовчати Агата.

- Так це зовсім не означає, що ми якимось чином причетні до її зникнення, - резонно зауважив Дані.

Ми з відьмою загалом-то змушені були погодитися. У розмові, яку ми підслухали, не було жодного слова про те, що хлопці якось вплинули на цю Одетту.

- Все одно, - я струснула волоссям, - ми не можемо залишити це поза увагою. Потрібно просто піти в цей ліс, знайти її та привести назад.

- Що зробити? - вигукнули одночасно хлопці та моя подруга.

Зараз вони дивилися на мене, ніби я зараз зморозила якусь несусвітну дурість. Але я рішуче не розуміла, навіщо мене вбивати поглядом. Нічого поганого я не сказала. Невже ми не можемо самі без втручання викладачів Академії знайти цю пропажу?

- Знайти та привести, - повторила я, дивлячись на те, як безпорадно відкриваються і закриваються в повному здивуванні роти моїх співрозмовників.

- У Зачарованому Лісі знайти? - першим отямився басовитий Кай.

- Літо, - тихо видихнула Агнес, але потім подивилася на хлопців, що стояли близько, і все ж не наважилася продовжити те, що хотіла сказати.