Розділ 8

Я дивилася на зблідлу руду Агнес і не могла зрозуміти, що я зараз такого сказала.

Це так дивно, що я не знаю, хто такий Люціус?

Але ж я його взагалі вперше у житті сьогодні побачила. Тільки зараз дізналася, що це, виявляється, мій наречений. Наречений - на секундочку! Не залицяльник, не шанувальник, не хлопець, зрештою, а цілий Наречений!!!

Якщо вже говорити відверто, то я взагалі у цьому світі, як у нас кажуть, «без року тиждень». Невже я не можу чогось не розуміти?

- Літо, він чистокровний демон, - видихнула відьма. Моя брова негайно злетіла вгору. - З правлячої королівської родини. Ти ж не могла цього не відчути? Їх вплив на багатьох живих істот, а особливо на тих, що не володіють своєю магією повною мірою, - це вона зараз так явно натякала на моє невміння керуватися своїми здібностями, - дуже великий.

Я замислилася над словами Агнес. Вплив, каже? Йдеться про мої відчуття, коли ми з ним спілкувалися? Це в такий спосіб він впливав на мене? Ой, а може, він намагався зазирнути в мою свідомість? Невже Люціус зрозумів, що я несправжня Леліта Спаркл?

Потрібно думати логічно. Якби він мене розкусив, то, напевно, вже розповідав комусь про це. Бодай моїм матері з батьком поскаржився.

З матір'ю я щойно розмовляла, з батьком ніби спілкувалась рудоволоса відьма в момент, коли я висмикнула її сюди. Значить, мій наречений не розмовляв із моєю родиною. Чому?

- Ти серйозно нічого не розумієш? - запитала Агнес, так і не дочекавшись від мене ніякого зворотного зв'язку. - Ти мала б повністю йому підкоритися. А ти лише «відчувала себе незатишно», - скривилася руда, копіюючи мої слова.

Я знизала плечима.

- Агнес, але ж я не винна, що не підкорилася своєму нареченому! У нашому світі взагалі практично скрізь встановлено рівноправність.

- Так, але ж він демон! - перебила мене відьма. – У нас так не можна!

Я зупинилася біля якогось квітучого куща, задумливо потягла червону троянду, понюхала ароматну квітку та відпустила її гойдатися на гілках.

- Я розумію, що у вашому світі я зробила непоправну дурість, хоч і не розуміла, що роблю її, але, - зробила я паузу та повернулася до Агнес, - я придумала, що робитиму з Люціусом далі. Я, - перейшла на шепіт, - робитиму вигляд, що повністю підкоряюся. Головне при цьому - випадково не підкорити його, - я тихо засміялася.

Агнес хмикнула, але теж усміхнулася.

Підбадьорена її реакцією, я наважилася поговорити зі своєю подругою про іншу, куди більш турбуючу мене тему. Більше ніж вплив наді мною демона мене турбувала власна мати.

Я, не усвідомлюючи, зробила декілька кроків вперед, потім повернулася. Пальці мимоволі зім'яли тонкі манжети на моїх зап'ястях. Я нервово закусила свою губу.

Цілком не уявляла, що відповість мені відьма, але (навіть якщо я збиралася втікати з цього світу) цікавість підштовхувала мене це дізнатися.

- Слухай, Агнес, у мене тут була нестерпно проста, на перший погляд, і абсолютно складна, насправді, розмова з Королевою. Я не знаю, чи зрозуміла вона, що я – не її донька… Думаю, швидше за все – зрозуміла, – засмучено сказала я, а сама подумала про те, що мені справді буде нелегко втрачати рідних, яких я знайшла на цьому світі. Нехай і несправжніх, не кревних, але тих, що називаються тим самим словом «родина», якого в моєму колишньому житті ніколи не було… - Так ось… Королева сказала, що мені обов'язково треба отримати свій диплом. Я, звичайно ж, не могла розпитувати про це свою маму - ти ж розумієш, як вона відреагувала на такі питання - тому я запитаю тебе. Агнес, навіщо мені треба вчитися в цій Академії, якщо мої знання, схоже, нікому не потрібні? Вони що, не можуть купити мені диплом? Адже навіть нареченого підшукали, - гірко усміхнулася я.

- Що означає "купити диплом"? - здивувалася відьма.

- Забудь, - я махнула рукою, розуміючи, що, мабуть, корупція, на щастя, ще не докотилася до цього світу.

Руда дівчина важко зітхнула та подивилася мені просто в очі.

- Літо-Літо, я весь час забуваю, що ти зовсім не знаєш елементарних речей… - скрушно похитала головою Агнес. – Слухай. Зараз розповім, - вона відкрила рота, щоб продовжити, як переді мною з'явився мій батько.

Рот відьми зачинився так само швидко, як розкрився. Вона присіла у глибокому реверансі.

- Я вас залишу, Володарю, - пробурмотіла, не відриваючи очей від кам'яної доріжки, та задом вже тікала від нас, низько схиливши голову.

За кілька секунд ми з Його Величністю залишилися самі.

Навколо щебетали птахи, чудово пахли троянди. З-за хмаринки виглядав сонячний промінець. А я раптом відчула, ніби я йду на плаху.

Невже, це все? Моя особистість розкрита? Час зникати з цього світу?

Я несміливо подивилася на Володаря та заціпеніла, побачивши уважний погляд у відповідь.

***

Краєм ока відзначила, що небо в цьому світі таке ж пронизливо блакитне, яке іноді буває у нас. Чомусь все навколо гостро відчувалося таким неймовірно яскравим.

Я вперше подумала про те, що не дуже й поспішаю повертатися у свій власний світ. Що мене там чекає? Якщо дуже чесно відповісти – мене в нашому місті не чекало нічого. Хіба що книги у порожній квартирі. А так… у мене навіть кішки нема. Взагалі жодної живої істоти...

Все одно мені не можна прив'язуватись до цього місця. Воно – не моє…

Крім того, я запланувала так званий нічний «похід» у бібліотеку, тож – ні!

Поки я літала десь у своїх думках, Його Величність підійшов до мене поближче. Зупинився переді мною.

Дивно, але зараз я не відчувала перед ним жодного страху, загрози чи паніки. В душі був тільки світлий смуток. Адже ця людина замінила мені тата, якого в мене ніколи в житті не було. Тільки з ним я відчула, що таке батьківські обійми.

По щоці скотилася сльоза...

- Ой, - я швидко змахнула солону краплю, а потім рвучко обійняла Володаря. - Тату, вибач!

Гірше, ніж є, я навряд чи зроблю. Мабуть, Його Величність і сам давним-давно все зрозумів.