Розділ 7

- Розкажи мені, як проходить твоє навчання? - продовжила моя мама, ніби нічого й не сталося. Запрошуючим жестом вказала мені на один із різьблених мармурових стільців, що стояли навколо білого столу.

Я зробила пару кроків до Королеви, все ще не вірячи, що уникла подальшого розпитування на тему, пов'язану з цією дивною альтанкою. Застигла біля стільця, збираючись відсунути ці кам'яні меблі, як раптом цей важкий предмет, що виглядав невагомо-ажурним, сам відплив убік.

Я вдала, що ні краплі не здивувалася. Насправді - я ледь не підстрибнула від подиву, але намагалася зберегти на своєму обличчі непроникну маску.

Не знаю, чи умів цей стілець читати мої думки, чи це провернула дружина Володаря, але, мабуть, у цьому світі так прийнято. Що ж… значить, буду вести себе відповідно. Поки я ще тут.

Я поправила поділ своєї пишної сукні та присіла, потім помітила мамин запитальний погляд і згадала, що вона спитала про навчання.

Якщо чесно, я не знала, що їй відповісти. Я ж і на заняттях ще не була. Розподіл на групи для Щорічного Змагання за Кубок Вогню не береться до уваги. Навряд це могло б вважатися навчанням. Ах, я знову недоречно згадала гарні карі очі.

- Н… нормально, - видавила із себе. - Я маю на увазі навчання, - усміхнувшись, пояснила. І одразу ж сховала свої випещені руки під стіл. Немає потреби видавати себе з головою - а по нервовому тремтінню моїх пальців Королева точно зрозуміла б, що зі мною не все гаразд. Втім, вона й зараз мені не дуже вірить. - Трохи нудно, - видала, подумавши, що, мабуть, для справжньої Леліти Спаркл все саме так і мало відчуватися.

- Що ж... Ти ж знаєш, дочко, - зітхнула дружина Володаря і подивилася прямо на мене, - для нас твоє навчання чиста формальність. Але ти маєш отримати свій диплом.

Я знову здивувалася – навіщо ж навчатися декілька років в Академії, якщо мені потрібен лише папірець. У нашому світі дуже часто люди, які мають владу чи гроші, могли домовитись про отримання такого «папірця» без необхідності відвідування навчального закладу. Цікаво, а тут? Невже не можна так само? Адже королівська сім'я Вогняних Магів явно не останні люди (точніше – не люди) у цьому світі. Вони вже змогли б домовитися...

Але розпитувати про все це свою названу маму я не наважилася. Я і так показала себе дуже дивною до невпізнанності Літою, що змінилася. Не буду погіршувати цю ситуацію.

Краще потім розпитаю Агнес. Сподіваюся, вона щось зможе мені прояснити.

Всі ці роздуми пролетіли в моїй голові за секунду, тому я встигла зорієнтуватися і просто кивнути, показуючи, що цілком погоджуюся зі словами Королеви.

Дружина Володаря знову зітхнула, показуючи свою слабкість та думки, які мабуть прийшли до неї в голову. Я ж роздумувала, чи варто розповідати їй про те, що в цій Академії дуже чудова бібліотека. Тільки за це місце можна було б віддати величезні гроші за навчання, якщо, звісно, ​​моя сім'я платила за моє відвідування Академії.

Зрештою я вирішила промовчати. І як я не здогадалася раніше, дізнатися інформацію про життя Леліти, в тілі якої опинилася. Може, дівчина ненавиділа читання, а я тут зараз розписуватиму чарівність фоліантів та манускриптів...

- Гаразд, не будемо більше про навчання, - сказала Королева. Наче я тільки й розмовляла про це без упину?! Цю тему порушила взагалі не я. - Давай про справи сердечні, - я ледь не закотила очі. Час від часу не легше. Ні, про темноволосого красеня з Академії, який займав усі мої думки я їй точно не розповім. – Ти вже поспілкувалася із Люціусом? - куточки губ моєї мами поповзли вгору. Вона зараз нагадувала мені якусь подружку, яка з радістю обговорювала кавалерів.

- Із Люціусом? - перепитала я, тягнучи час. Гарячково намагалася зрозуміти, хто такий цей Люціус взагалі.

- Так. Я бачила, що він у залі, – кивнула Королева. – Мені здається, що хлопець мав підійти до тебе привітатись.

- А-а-а, - зрозуміла я. Дружина Володаря мала на увазі мого нареченого. А я ж навіть імені його не знала. І, сподівалася, що й прізвища не дізнаюся – адже я не збираюся затримуватися в цьому світі довше ніж на пару днів. - Так, він підходив до мене. Сказав, що скучив, - я несвідомо стиснула руками свою спідницю, тільки-но згадала про те незвичайне відчуття, коли він заглядав мені в очі.

- Це правильно, - схвалила його почуття Королева. - Думаю, що ти відчуваєш те саме?

Не знаю, що саме вона мала на увазі під цими словами, але я погодилася з нею.

Ми ще кілька хвилин поспілкувалися, а потім дружина Володаря піднялася зі стільця, який, як і мій раніше, відлетів подалі, щоб вона могла вийти з-за столу.

- Якщо можна, - зам'ялася я, не зводячи очей на маму, - я хотіла б трохи побути на самоті. Можна?

- Звичайно, Літо, - не відмовляла мені в цьому Королева. – Тільки не довго, будь ласка. Не забувай – адже це важливий для нас прийом.

- Добре, - відповіла я. – Надовго я не затримаюсь.

За секунду дружини Володаря біля мене вже не було. Клянуся, я встигла тільки моргнути, а вона вийшла з альтанки і зникла!

Ой, я весь час забуваю, що це не наша звична для людей Земля...

Я знову присіла за стіл, з-за якого вставала, коли піднялася Її Величність, і міцно задумалася. Треба якнайшвидше звідси вибиратися. Адже щось мене потроху починає затягувати - спочатку привабливі карі очі Дані, потім - відьма, якій потрібно допомогти, а тепер ще прийом якийсь важливий.

Ех, Агнес би сюди!.. – я легенько стукнула долонькою по гладкій мармуровій поверхні столу.

- Літо, ти де? - пролунав неподалік від альтанки приглушений голос рудої відьми.

Як??? Як вона змогла так швидко сюди дістатися?!

***

- Літо! – продовжувала кликати мене Агнес. - Літо, де ти?

- Я тут! - крикнула я у відповідь. Піднялася на ноги та повторила. - Тут я, Агнес! Йди сюди.

Дивна річ, але відьма ніби мене не бачила і не чула. Вона продовжувала озиратися, стоячи прямо перед повитим жимолістю входом у альтанку. Здавалося, ось - простягни вона рукою і зачепить край моєї пишної сукні, але ж ні. Руда мене не помічала.