Розділ 6

- І як ми туди дістанемося? – пошепки запитала я відьму, коли ми швидко йшли довгим коридором у бік моєї кімнати. - За нами хтось прийде?

Руда Агнес тихо зітхнула та повернула голову до мене. Вона розуміла, що для мене все те, що для кожного мешканця цього світу було знайоме з пелюшок, було чимось геть незрозумілим.

- У потрібний час відкриється двосторонній портал. Ти зробиш лише пару кроків та відразу ж опинишся за багато кілометрів звідси, а саме в замку Вогняних Магів, - терпляче пояснювала мені відьма.

Я, звичайно, насилу уявляла собі таке, але сперечатися не стала. Прийде час, усе побачу на власні очі, а поки що... Напевно, мені треба подумати, що одягнути на прийом. Навряд чи на таких заходах зійде з'явитися в такій простенькій сукні з білими воланами.

Але думати про своє вбрання мені не довелося. У кімнаті на мене вже чекала Рорі з чудовою бордовою довгою сукнею. М'яка на дотик вона чудово зберігала форму - приталену зверху та перетікаючу в об'ємну спідницю внизу.

До неї служниця допомогла мені надіти чарівний комплект із золота та рубінів. Маленькі сережки у вигляді сердець доповнювалися таким же невеликим кулончиком, що вигідно підкреслював мої тонкі ключиці.

Рорі кинула погляд на літаючий перед нею годинник.

- Пора, - сказала служниця та показала рукою у бік каміна.

Поруч зі мною миттю виникла Агнес. Її зелена сукня виглядала куди скромнішою за мою, але було видно, що відьма теж намагалася не вдарити в бруд обличчям. Руденька вчепилася в мій лікоть.

- Що робити? - запитала я, безпорадно поглядаючи на обох дівчат.

- Має бути якась родинна річ, - розгублено пробурмотіла Агнес.

- Кільце, - підказала Рорі ледь чутно.

- Чудово, - кивнула відьма. - Літо, доторкнися до свого кільця, дивись на вогонь та думай про дім. Таким чином ти одразу опинишся в рідних стінах.

«А ось це навряд,» – сумно подумала я.

Заради того, щоб опинитися у своїй маленькій квартирці в нашому світі, я готова була з ранку до ночі полірувати своє кільце та думати про дім. Ось тільки це, на жаль, нічого не змінить.

Але журитися про свої нездійсненні мрії часу не було, тому я вчепилася в своє кільце та уявила перед собою обличчя свого батька Володаря.

Тієї ж миті відчула легкий дотик відьми до свого ліктя. Їй же потрібно було якось потрапити до замку моїх батьків, а оскільки сама вона туди потрапити не зможе ніяк (наскільки я зрозуміла, наш магічний захист не дозволить їй цього зробити), тому й вирішила спробувати такий нехитрий спосіб.

Я одразу ж уявила поряд з Його Величністю себе та Агнес, і ми у ту ж мить кудись провалилися.

Приміщення ніби розширилося, і ось ми вже стоїмо в якійсь величезній залі, вздовж кам'яних стін якої в повітрі літали вогняні квіти, що висвітлювали навколишнє оточення. Я вирішила не дивуватися з того, що ніде не було ні свічок, ні світильників, один тобі голий вогонь.

Я з цікавістю озирнулась. Тут зібралося вже багато народу. Всі вони, побачивши мене, присідали в глибоких кніксенах або робили земні поклони. Відьма одразу ж відпустила мій лікоть та шмигнула за мою спину, шанобливо нахиливши голову. Вона з усіх сил робила вигляд, що своєю присутністю на цьому прийомі вона зобов'язана мені цілковито та повністю, та зовсім не ночує в моїй спальні на сусідньому ліжку.

Я не захотіла поки що ускладнювати ситуацію, що у нас тут склалася. Поки я ще не знайома з цими звичаями та законами, нехай зовні все залишається, як хоче Агнес. Але чомусь я була на 200% впевнена в тому, що в потрібну хвилину руденька завжди зможе прийти мені на допомогу незважаючи на те, що у всіх цих людей (чи не людей) вона вважається Нижчою.

Відома чиїсь сильним поглядом я підняла очі від підлоги, яку почала розглядати після того, як обвела поглядом усіх присутніх. Здалеку на мене дивився Його Величність Володар, мій батько. Розділені цим величезним приміщенням ми ніби спілкувалися поглядами кілька миттєвостей, а потім я відчула легкий поштовх у спину.

- Підійди привітатись, - ледь чутно зашипіла ззаду Агнес.

Я одразу попливла до Володаря. Супроводжувана тільки шелестом своїх спідниць я в гробовій тиші велично підійшла до Його Величності, шанобливо схилилася в реверансі, але мої губи торкнула швидкоплинна посмішка.

Володар коротко кивнув та раптом підморгнув мені, показуючи, що радий бачити мене так само, як і я його. А я й справді була рада. Адже до цього моменту я ніколи не мала батьків.

- Доброго дня, Літо! – церемонно промовив Властелін, і в цих формальних словах мені почулося те тепле вітання, яким він привітався зі мною в Академії. - Її Величність зараз підійде. Вона так скучила за тобою.

Я не знала, що відповісти на ці слова. Адже з Її Величністю я ще не була знайома. Подушечки пальців поколювали від передчуття та нервів. Я переживала, раптом я їй не сподобаюся. А якщо вона зрозуміє, що я не її дочка? Володар поки не зрозумів (або ретельно приховував це), але Її Величність - мати. Вона точно розпізнає заміну.

По залі пролетів легкий шепіт. Очі всіх присутніх обернулися до входу. Мабуть, у це приміщення могли переміщатися лише члени нашої сім'ї. Всі інші прибували кудись в інше місце, поза стінами цієї зали.

Повернувшись слідом за іншими, я подумала, що зараз побачу Її Величність, але як тільки відчинилися масивні двері, поріг переступив якийсь статний юнак. Світле волосся обрамляло гарне обличчя, а гарні льодово-блакитні очі були спрямовані прямо на мене.

- Це твій наречений, - долетів до мене невиразний шепіт Агнес.

Що, перепрошую?

***

- Доброго дня, Літо, - світловолосий красень підійшов до мене, трохи вклонився та поцілував мою ручку. Я ж стояла, зсередини закусивши свою щоку. Не хотіла видавати своїх емоцій та реакції на те, що у мене, виявляється, у цьому світі є не лише батьки, а й наречений. - Пройдемося? - його пропозиція прозвучала у формі питання.