Розділ 4

Я опустила голову, роздивляючись свій манікюр. Відгородилася від усього світу світлою гладдю волосся. Я зовсім не хотіла, щоб Дані побачив те, що я раптово почервоніла.

Серце в грудях раптом чомусь застукотіло, як ненормальне. Поруч щось зашепотіла Агнес, але я не чула її, намагаючись вгамувати легке тремтіння моїх красивих рук.

Погляд зачепився за бордовий камінь мого кільця, і я все ж таки змогла трохи відволіктися. Зробила глибокий вдих. Видихнула. І відчула, як очищаються мої думки.

- Літо, ти чуєш? – знову зашипіла відьма.

– А? Що? – обернулася я до неї зі здивованим поглядом.

– Сьогодні ввечері тут буде твій батько, – пошепки видала руда. - Ти що зовсім мадам Розе прослухала? – її брова поповзла вгору.

- Ну... я задумалася, - видала відверту брехню. Хто взагалі замислюється, соромлячись після одного лише погляду?! - Вона ще щось казала?

- Ні, тільки мимохіть помітила, що Його Величність Вогненний Маг зазирне трохи пізніше до нашого пана Кріча.

– Вона й так це знає, - з іншого боку від мене пробурчала Лотта. – Це ж правда, Літо?

- Звісно, ​​знаю, - здається, я починала звикати до обману.

- Дівчата, - до нас з центру величезної затишної зали звернулася мадам Розе. - Я сподіваюся, що ви все обговорили. Оскільки інформація, яку я вам зараз повідомлю, буде для вас надзвичайно необхідною, - вона подивилася в наш бік.

- Вибачте, - я нахилила голову, показуючи, що наш дівочий гурт повністю готовий слухати її важливу промову.

- Так ось, - мадам Розе обвела очима все приміщення, - зараз я вас усіх розіб'ю на групи для участі у Щорічному Змаганні за Кубок Вогню. Як завжди, нас буде всього п'ять команд. Умови ті ж самі, - вона почала називати всіх адептів по черзі.

Не знаю, про які умови говорила мадам Розе, я взагалі не розуміла, про яке змагання зараз йшлося. Щиро кажучи, я навіть не хотіла питати про це у дівчат. Я не збиралася тут затримуватися ні на якийсь там чемпіонат чи то змагання, ні на зустріч із батьком дівчини, якої я не була.

- Леліта Спаркл, - повторила помічниця директора.

- Літо, йди, це ти, - на вухо мені скоромовкою випалила Агнес.

Я піднялася зі свого місця та розправила пишну спідницю довгої сукні (у таких ще потрібно навчитися правильно сідати!) і повільно попрямувала в центр зали. Дорогою, правда, довелося прискоритися, адже сотні очей дивилися прямо на мене.

Я стала туди, куди мене поставила мадам Розе, але ні з ким із цієї групи навіть не перезирнулась.

- Агнес Вінтер, - продовжила жінка називати імена адептів, і моя рудоволоса подруга опинилася в сусідній групі.

Ми з дівчиною перезирнулися. Жаль, звичайно, що вона зараз не стояла поруч зі мною. З відьмою мені в будь-якому разі було б якось веселіше. Адже вона єдина, хто знає мою таємницю.

Тим часом усіх моїх знайомих дівчат уже встигли розподілити. На мій великий жаль, щебетушки так само, як і Агнес, опинилися в інших групах.

Тепер мадам Розе перейшла до середньої частини зали, і один за одним звідти тягнулися адепти, що ставали то поряд зі мною, то в інші команди.

Всі мої знайомі так чи інакше перекидалися словами з іншими учасниками своїх груп, тільки з рудою відьмою ніхто не наважувався розмовляти. Але, на щастя, Лотта стояла біля неї, що не могло мене не тішити. Хоч і кривила свого гарненького носа, але була поряд.

Нехай навіть я тут ненадовго, але такого утиску та пригнічення відьми мені не хотілося б допустити. А ще я таємно сподівалася, що потім, коли я повернуся звідси у своє тіло, дівчата все одно продовжать спілкуватися з Агнес. А там і решта за ними підтягнеться. Головне, показати всім присутнім тут, що важливим є зовсім не твій рід, а те, яка ти людина (або не людина зовсім).

- Кай Кронос, - сказала помічниця директора і вказала рукою на... мою команду.

Я придушила важке зітхання, дивлячись на те, як до моєї групи мовчки йшов володар глибокого басу, який я вже мала можливість почути сьогодні - Кай, приятель Дані. Цього мені ще не вистачало. Я зовсім не забула, як він, його друг та вересклива дівчина з кісками переконували Дані кинути мене прямо на сходах.

На моє щастя близько до мене Кай не підійшов і навіть не кинув на мене жодного погляду.

- Даніель Авалонгх, - назвала мадам Розе наступного учасника, при погляді на якого у мене знову захвилювалося все в душі.

Я невідривно стежила за рукою помічниці директора. Цікаво, до якої команди потрапить темноволосий Дані?

***

- Вибачте, - двері відчинилися відразу після стуку, і в них зазирнув якийсь чоловік. - Чи можна мені Леліту Спаркл? Його Величність просить відпустити доньку, буквально на п'ятнадцять хвилин.

Замерла рука мадам Розе опустилася, не визначивши нікуди Дані.

Зізнаюся, як тільки прозвучало ім'я мого батька, я відразу ж забула про темноволосого красеня. Наразі мене більше хвилювало питання – як зустріне мене Володар Вищої раси. Чи зрозуміє, що я не його дочка? Чи впізнає в цьому світловолосому обличчі зовсім чужу душу?

Я сховала руки за спину, щоб не було видно, наскільки сильно вони затремтіли, і зловила підбадьорливий погляд рудої відьми. Вона ніби хотіла мені сказати - не хвилюйся, все буде гаразд.

Легко говорити «не хвилюйся», але складно не хвилюватися, якщо згадати, що переді мною зараз зустріч із найголовнішою людиною всього роду (або не людиною, але від цього не стає легше). Якщо вже я зі своєю недомагією змогла дзеркало розбити або позеленити руку Агнес, то що може зі мною зробити навчений маг, що має могутню силу?!

Думати про це зовсім не хотілося.

Краще спробувати згадати, якою мене, вірніше справжню Літу, уявляють її оточуючі – спокійною, гордовитою, холодною. Намагатимуся постати перед очима батька саме такою.

Ось тільки невдача – а раптом дівчина у родинному колі зовсім інша?

- Літо, йди, - кивнула мені мадам Розе.

Адепти, що стояли переді мною, розступилися, і я у повній тиші пройшла крізь величезну залу. Вирішила одразу ж випробувати свою нову манеру - поводитись надто велично. Зробила гордий вигляд, і одразу ж побачила відблиски розуміння в очах людей, що оточували мене. Мабуть, ця поведінка була їм знайома.