Розділ 1

- Та облиш її вже, Дані! Сама впала, сама хай лежить тут! - увірвався в мою свідомість верескливий жіночий голос.

- Це правда. Ми її точно не чіпали, - пробасив ще хтось неподалік. - Сама під ноги впала.

- Вогняна правда, - сказав хтось третій.

- Ні, - дуже близько від мене пролунав низький приємний голос. - Не можна ж залишити її лежати на сходах, - голос швидко наближався, у ньому були помітні рішучі нотки. А потім мене раптом підняли та кудись понесли.

Що взагалі тут відбувається? Я не пам'ятаю, щоб я йшла якимись сходами.

Останнє, що спливало в моїй пам'яті – це тротуар, яким я прямувала до центру міста, та швидкісна траса поряд з ним. Повз мене пролітали припилені машини, а ще приємно припікало сонце.

- Дані, ти - молодець. Прибрав зі сходів, а тепер залишай, - не вгавав бас.

- Правильно, нехай сама приходить до тями, - сказав хтось третій. – Забагато честі їй! Ще нести її на підвіконня, - двоє з трьох хлопців, що знаходилися тут, були великодушні.

Я відчула дотик до чогось холодного. Мабуть, мене і справді посадили на широке тепле підвіконня, сперши об прохолодну шибку.

Поки я дивувалась цьому, то не помітила, як сильні руки зникли з-під моєї спини, щоб за мить з'явитися на моїх щоках. До мене легенько доторкнулися, мабуть, намагаючись привести до тями.

Мене обдало ледь відчутним запахом океанічного бризу. Той, хто зараз доторкався до мене, слабо пахнув океаном та сонцем.

Я в останній момент стрималася, щоб не втягнути повітря. Ще подумають, що я ненормальна, бо обнюхую якогось хлопця.

- Ні! – низький голос у небезпечній близькості від мого обличчя був категоричним. - Каю, так не можна! Вона через мене впала. Я просто зобов'язаний переконатися, що з нею все гаразд.

Я боялася розплющити очі. Може, це чийсь злий жарт? Хтось штовхнув мене, а тепер зобов'язаний переконатися, що все гаразд?

Я причаїлася, прислухаючись до розмови, яку вели поряд зі мною троє незнайомців.

- Та ти тут зовсім ні до чого, Дані! - бас знову був проти. - Ми вже пройшли, коли вона звалилася на сходи. Точно кажу тобі, це сталося позаду нас! Вогнем клянусь!

– Підтверджую, – погодився третій.

- Все одно. Вона впала в той момент, коли я пройшов повз неї. Може, я її якимось чином зачепив... – задумлива співчутливість спокійного голосу Дані хотіла переконатися, що зі мною і справді все гаразд.

На мить стало приємно. Невже комусь у світі є до мене хоч якесь діло?

Я звикла бути абсолютно непомітною. Так, у принципі, навіть краще. Ніхто не задирає бідну сироту, яка, якщо знадобиться, звичайно ж зможе постояти за себе.

- Гей! Вона прикидається, - перервали чоловічу розмову жіночі верескливі нотки. - Щоб на себе твою увагу, Дані, звернути, - дівчинка, яка супроводжувала цю трійцю, продовжувала розпалюватися та верещати, як порося.

Цим вона починала мене відверто дратувати. Чим би в неї кинути?

- Дурниці це, - впевнено промовив тим часом Дані. - Навіщо їй звертати на себе мою увагу, якщо вона мене ненавидить? Так само, як і я її, - твердо додав він.

Мені стало жахливо цікаво, хто це мене так ненавидить і кого ж так ненавиджу я. У мене ніби й ворогів за все життя ніколи не було. Принаймні я про це нічого не знала.

Мої вії затремтіли та нарешті розпахнулися.

- Дивись! Дивись! Вона прийшла до тями, - я вже цілком розрізняла, що це забасив низенький товстенький Кай.

- Ходімо! Нехай лишається! - пролунало нестямне виття.

Краєм ока я помітила, кому належав цей неприємний голос. Худеньке дівчисько з тонкими кісками з рідкого бляклого волосся та надто блідим кольором шкіри явно жалкувало, що я цілком заволоділа увагою того самого Дані, який мене, виявляється, ненавидить.

- Як ти себе почуваєш? - бархатистість низького голосу огорнула мене, перш ніж я зустрілася з виразними темними очима його власника.

Я не поспішала відповідати, вирішивши подивитись спочатку, з ким я маю справу.

Мій погляд упав на злам чуттєвих губ і пішов далі, мимохіть відзначаючи правильні риси зосередженого обличчя молодого чоловіка, прямий ніс, вольове підборіддя. Акуратно вкладене темне волосся було кольору воронова крила. Я подивилася ще далі. І натрапила на нескінченно привабливі неможливо гарні очі, обрамлені пухнастими віями.

Ці очі на коротку мить стали ще темнішими, напружено розглядаючи мене, а потім трохи звузилися.

Молодий чоловік все ще чекав на мою відповідь.

- Н-нормально, - видихнула я, розгубившись та зовсім не уявляючи, що сказати цим незнайомим людям. – Д-дякую! – ще раз зазирнула в темряву уважних вирів, що раптом спалахнула чимось незнайомим.

На обличчі молодого чоловіка, який, як і раніше, не розірвав наш зв'язок, торкаючись моїх порозовілих щок, відобразилося сильне здивування, наче я щойно вилаяла його всіма словами обсценної лексики, які тільки знала.

Потім він надто поспішно відмикнув долоню та на мить прикрив вії, ніби роздумуючи над чимось невідомим.

- Залиш її! Негідник! Негайно дай Літі спокій! - збоку долинули схвильовані дівочі голоси, які наближалися з кожною секундою. Дані, що нахилився наді мною, здригнувся. - Ти чого до неї лізеш?! Руки свої від неї забери!

- Хм, не дуже-то вона мені й потрібна була, - повернув підборіддя у бік темноволосий Дані, а потім і зовсім відійшов від мене, залишивши на кілька миттєвостей на самоті.

А потім на мене налетіла зграйка голосистих дівчат у квітчастих довгих сукнях у підлогу та жваво загомоніла, розпитуючи, що було потрібно від мене цій поганій людині.

Проводячи зачарованим поглядом гарного темноволосого незнайомця, я не знала, що відповісти цим ще більш незнайомим дівчатам.

***

- Думаю, тобі треба переодягнутися, - співчутливо промовила одна з дівчат і обійшла навколо мене. Її яскраво-зелене плаття також по колу прошелестіло повз мене та зупинилося.