Розділ 17. Подарунок серця, або як виростити надію з артефакту

---
 

Лія вже третій день не могла дивитися на себе в дзеркало.

Її довге, кучеряве, ледь не міфічне волосся тепер закінчувалося на рівні підборіддя. Рване, недосконале каре — слід чийогось підступу, чийогось злого наміру. Ранок після того був гіршим за всі контрольні.

Вона стояла біля вікна загальної вежі, закутавшись у теплий плащ, і мляво водила пальцем по склу. Надворі дощ стукав у ритмі її думок. Похмурість сиділа в її поставі, в тому, як вона мовчки обходила друзів і не відповідала на дотепи.

Анна з Арнольдом обмінялися поглядами. Анна — зсередини схожа на блискавку, Арнольд — як артефакт із серцем. І обидва вони не могли бачити Лію в такому стані.

— Її енергія… зовсім змінилась, — прошепотіла Анна за столиком у бібліотеці. — Вона навіть не сварилася з Крістал, хоча та вчора пхалася в чергу зіллєварів.

— Треба щось зробити. Або хтось знову підпалить шафу на злість, — пробурмотів Арнольд і поглянув на записник із ескізами.

— Маєш план?

— Завжди. Але цього разу… він буде для неї.

✦ Робота над артефактом

Наступні дві ночі в лабораторії артефакторики лунали шепіт, блиск і запах гріючої мани. Анна писала заклинальні формули на тонких срібних нитках. Арнольд складав корпус артефакту зі срібної оправи й амулета з краплею флюїдної есенції фенікса.

— Це не просто прискорення росту волосся, — бурмотів він. — Це… повернення образу. Відбиток пам’яті, яка ще жива у чакрах тіла.

— Геніально. Але як ми це назвемо?

— «Капсула самобутності», — урочисто відповів Арнольд.

— А я б назвала — “Магічний повертач локонів”.

— …Дякую, Анно.

✦ Подарунок

Третього ранку Лія прокинулась від стуку в двері. На порозі — маленька коробочка, а в ній артефакт: амулет у формі краплі зі срібним ланцюжком і записка:

«Це не просто волосся. Це те, що ти носиш як корону. Ми хочемо, щоб ти знову сяяла.
— Твої телепні з великою любов’ю».
 

Лія довго не могла говорити. Очі блищали, руки тремтіли. Вона вдягла амулет — і магія м’яко торкнулась її шкіри.

Світло охопило її тіло, а з нього почали пробиватися темно-русяві кучері, довгі й шовкові, мов водоспад. Вони росли, наче пробуджувались від сну. Через кілька хвилин — вона стояла перед дзеркалом, і її очі знову були живими.

✦ Магістр Доріс і велика похвала

На парі магічного моделювання магістр Доріс зупинилась перед Лією, Анною й Арнольдом. Її сиве волосся було зібране у тугий вузол, а голос — звичний, але сьогодні тепліший.
— Що це за чарівна хвиля на вашій голові, міс Сайзен? — промовила вона поважно, але не без нотки захоплення.

— Це… подарунок, — обережно сказала Лія, трохи зніяковіло посміхаючись.

— Я знаю, — несподівано м’яко відповіла Доріс. — Бо бачила, як його створювали.

Анна здивовано кліпнула.

— Ви… бачили?

— Атож. — Доріс склала руки за спиною. — Думаєте, я не знаю, хто ночами запускає артефакторну лабораторію після закриття? Я все чула, кожну іскру, кожен ваш спір про "як зробити волосся хвилястим, але не надто", — її губи склалися в ледь помітну посмішку. — І я була вражена.

Вона обернулась до Арнольда.

— Ви, пане Грюн, вмієте працювати з енергією тонко. Вашу формулу я вже занотувала — сподіваюсь, ви не заперечуєте?

— Я… ні! Зовсім ні! — вирячив очі Арнольд.

— А ви, міс Анно, — Доріс кивнула на дівчину, — створили найбільш емоційно заряджену послідовність плетіння символів, яку я бачила за останні двадцять років. Ви двоє — не просто учні. Ви — нове покоління магів із серцем.

Вона зробила паузу, підвела очі на Лію, що розгублено поглядала на них.

— А ви, міс Сайзен… вмієте так притягувати до себе добро, що навіть найбільші розумники ладні йти на порушення правил — заради вашої усмішки.

Лія опустила очі. Але цього разу — з теплом, не з соромом.

— Дякую вам, мадам, — прошепотіла вона.

— Це вам дякую, — відповіла магістр Доріс. — Ви нагадали, для чого ми всі тут насправді.
 

---
 

✦ Вечір із теплом

Увечері вони сиділи в загальному залі — Лія знову з довгим волоссям, Анна з келихом зілля з блискітками, Арнольд щось креслив у блокноті.

— Ви… мої улюблені люди, — прошепотіла Лія. — Я не знала, що артефакт може стати найтеплішою річчю на світі.

— Ми ж із твоєї команди, — підморгнула Анна. — І команда — це не тільки битви. Це й укладання зачіски після битви.

Усі розсміялися.

А з балкона академії тихо на них дивився Александр. У його очах було щось м’яке. І мовчазна думка:

«Ось чому вона виживе. Не через силу. А через тих, хто ніколи не дозволить їй впасти».
 

---
Хочеш продовжити сюжет далі? Можу написати наступну главу з новим проривом у навчанні Лії чи загадковою зустріччю з Александром.

 

---