Розділ 12. Магія, яку не можна контролювати

Після того вечора світ змінився. Ніби дзеркало тріснуло — і в кожному уламку я бачила нову себе.

Директорка Доріс оголосила, що моє “перебування в забороненому крилі” — було “навчальним експериментом з дозволу магістра Александра”.

> Гарне прикриття.

Навіть Анна, зазвичай неуважна до політики академії, зауважила:

— У тебе тепер офіційний “опікун”? Це як контрактна практика чи інтимна?

— Анно!

— Що? Просто уточнюю. Вчора ти зникла з ним. Сьогодні він переписує твої розклади. І глянув так, що мені аж ніяково стало.

> І вона мала рацію.

---

✦ Початок навчання з Александром

Заняття з бойової магії, що тепер проводились один на один, були… м’яко кажучи, не звичайними.

— Сконцентруйся, — сказав Александр, стоячи навпроти мене в одному з таємних тренувальних залів під академією. — Уяви свою магію як живу істоту. Не як інструмент. Вона має свій настрій. Свої межі. Свої… бажання.

— Клас. Ще мені бракувало емоційного прив’язування до внутрішнього вогню, який палить книжки, — пробурмотіла я, тримаючи позицію.

— А ти пробувала з ним не воювати?

Я примружилась:

— Це як казати дракону, щоб він “просто не дихав полум’ям”.

— Саме так, — загадково відповів Александр.

> Дракон. Це слово набуло нового значення, відколи я побачила видіння з храмом.

— Добре. Що далі?

— Далі — відпускаєш контроль.

Я хмикнула:

— Вперше чую, щоб магістр казав “відпускай контроль”.

— Бо я не просто магістр.

І він глянув на мене так, ніби його погляд міг спалити всі стіни між нами.

---

✦ Магія снів

Тієї ночі я прокинулась у холодному поту.

Сон: я стою на балконі в імперському палаці. Місяць глибоко червоний. Під ногами — браслет, розбитий навпіл. Унизу — море чорного полум’я. І хтось іде крізь нього до мене. Високий. З крилами з попелу. Очі — сині, як у Александра. Але… наче не він.

Коли я спробувала сказати його ім’я — мені заломило груди. І я прокинулась.

А на зап’ясті… браслет тьмяно світився, мовби пам’ятав цей сон.

---

✦ Після уроку

— Моє навчання з тобою — це тренування чи тортура? — кинула я Александру після чергового тренування, під час якого випадково здула три тренажери.

— Це залежить від твоєї стійкості, — відповів він з посмішкою.

— І твого терпіння.

— Ти не уявляєш, скільки я вже витерпів.

Я на мить застигла. Тонка пауза, він теж застиг.

— Якщо я спитаю, що ти бачив у тому дзеркалі... ти відповіси?

Александр зітхнув.

— Там… я був тим, ким міг би стати, якби не це прокляття. Просто… я хотів бути вільним.

Я обережно сказала:

— Але мені подобається, ким ти є зараз щирим.

Його брови здригнулись.

— Це небезпечно говорити. Бо я сам не розумію, ким я є.

— Тоді з'ясуємо разом.

> Його погляд на мить зовсім не магістра, не дракона з мого сна та не родича імператорських кровів. А людини, який заплутався в себе.

---

✦ І останнє — буря насувається

Тієї ночі небо над академією посиріло. Руни по куполах здригнулись. А з далеких гір прийшла звістка: відкрився древній розлом у магічній вежі Забутих.

Директорка Доріс терміново скликала нараду. Імперський посол з’явився в академії несподівано.

> — Вона вже знає?
— Ліанна Сайзен не знає, але напевно здогадується, що вона саме є ключом до розгадки знищення прокляття.
— А 
— Він — замок. І якщо вони зустрінуться в правильний момент…
— Прокляття може або зникнути.
— Або знищити нас усіх.

---