Розділ 11. Перші тріщини правди

Мені хотілося щось сказати. Але кожне слово застрягало в горлі, як лід. Стоячи поряд із ним — магістром, який був кимось значно більшим, ніж я могла собі уявити, — я вперше відчула… не страх, не захоплення, а тягар.

Тягар істини, яка завелика, щоб її нести наодинці.

— Це прокляття… — озвалась я пошепки. — Воно досі діє? Як воно працює?

Александр не відповів одразу. Він підійшов до кулі, що мерехтіла образами, і простягнув руку. Та одразу тьмяніла — ніби не приймала його.

— Воно не просто діє, — нарешті сказав він. — Воно переписало історію імперії. Стерло частини моєї пам’яті. Спотворило час. Я стільки разів в житті перевтілювався, що досі не знаю, скільки мені насправді тепер років.

Він повернувся до мене.

— Але одне я знаю точно: твоя поява активувала ті частини магії, що були заблоковані століттями. Цей артефакт… — він кивнув на кулю, — не реагував на мене з дня мого прокляття. А зараз… він реагує на тебе.

Моє серце забилось швидше.

— Ти хочеш сказати, що…

— …що саме ти можеш його зруйнувати, — завершив він. — Але не сама.

Ми мовчали. Повітря в кімнаті стало густішим, як перед грозою. Але була ще одна річ, яка не давала мені спокою:

— Чому я? Чому не хтось із вас, хто все життя вчився магії?

Александр підійшов ближче.

— Тому що ти не з цього світу. Твоя магія — інша. Вона не вписується в наші закони. А отже… вона може їх зламати.

---

✦ Післямова дзеркального крила

Ми вийшли з забороненого крила в тиші. Але тиша між нами не була холодною. Вона була… мовчазною угодою. Таємницею, яку ми більше не могли нести окремо.

На коридорі вже чекала Анна, бліда й схвильована.

— Ви… ви щезли, як камінь у воду! Ліє, тебе шукали професори! Крістал сказала, що ти “перевтомилась” і пішла в свою кімнату.

Я скривилась.

— Ага, ще й чай із зіллям запропонувала?

Анна схопила мене за руки:

— Коміссія з відрахування почали над Крістал вже допрос, щодо інциденту з дверима, вас просять також бути присутніми в залі ради магістрів.

Александр стримано кивнув:

— Треба буде скласти звіт ректору. Але… трохи згодом.

Анна глянула на нього, потім на мене. У її очах промайнуло щось дуже підозріле.

— Гаразд. Але, будь ласка… більше не зникайте. Не залишай мене з Арнольдом і його “романтичними теоріями змови”.

---

✦ Тим часом у залі ради магістрів

Крістал сиділа з кам’яним обличчям. Перед нею — три артефактні сфери.

— Ти втрутилась у розпорядок Північного Балу, заблокувала студентку, наражаючи її на загрозу, — говорила Доріс, старша з кураторів. — І є свідки. Ба більше — сліди рун на дверях були твої.

— Вона сама заблокувала себе! Я — невинна! — різко відповіла Крістал.

Один із артефактів почервонів.

> Брехня.

— І це вже не перший інцидент, — додала Доріс. — Ти на волосині, Крістал. Один хибний крок — і тебе відсторонять.

Крістал встала, затискаючи щелепу.

— Якщо на неї звертають увагу, бо вона з Землі, а не через талант — це не моя вина!

— Вона не просто з Землі, — промовила Доріс тихо. — Вона — ключ до розгадки таємниці імператорської сім'ї, над якою зараз займаються найвеличніші маги в нашій імперії, випумкники нашої академії, та скоро вони нарешті її рогадають.

Крістал розгубилася. Цього вона ще не знала.

> Але тепер — збагнула.

І це могло змінити все.

---