Розділ 9. Перший танець і тріщина у дзеркалі

Тепер поветаємося до подій балу.

---

Коли Лія з Александром увійшли до зали, шум стих, наче самі стіни затамували подих.

Ніхто не чекав такого видовища: попаданка — із сяючими фіолетовими очима, вбрана у магічну сукню, яка переливалася сріблястим і аметистовим світлом — поруч із найзагадковішим і найнебезпечнішим магістром академії. Його темний погляд не сходив з Лії, але не як у вчителя — а як у того, хто нарешті бачить частинку рівняння, що могло змінити все.

— Як ти вважаєш, вони вже почали шепотіти? — Лія підморгнула, напівжартома.

— Вони кричать внутрішньо, — сухо відказав Александр. — Ти у центрі магічного урагану.

— Це звучить майже романтично.

— Це попередження.

— Я знаю, — тихо мовила Лія. — Але це найкраща ніч у моєму житті.

Він на мить замовк. Потім подав їй руку.

— То що ж, потанцюємо, пані Сайзен?

Коли вони вийшли в центр зали, артефактні сфери піднялись вище, музика змінилась — щось повільне, чарівне, хвилююче, із глибокими флейтовими переливами. Навколо всі розступилися. Танок розпочався.

Лія була неідеальна танцівниця, але Александрова рука міцно тримала її, скеровувала, ніби він давно вмів тримати в ритмі навіть тих, хто не знає нот.

— Ти весь час рятуєш мене, — прошепотіла вона.

— Це... мимовільно виходить.

Її серце стислося. Момент, у якому не треба було жодних заклять.

---

✦ На іншому боці залу

Імператорський посланець, старший радник із провінції Нордра, спостерігав за танцем через вузькі окуляри. Його золотий жезл сяяв червоним відбиттям, а усмішка була — надто стриманою.

— То це вона, — прошепотів він до супутниці. — Та сама з фіолетовими очима… Цікавий збіг.

— Вона могла б розбудити те, що давно спить, — відповіла жінка в чорному.

— Або зруйнувати те, що ми стільки років охороняли…

---

✦ Тим часом Крістал

Келих тріснув. Її пальці кровоточили, але вона навіть не здригнулася.

— Вона не мала прийти, — прошипіла Крістал.

Одна з її подружок — менш зла, але все ж вірна їй — прошепотіла:

— Ти... точно зробила все правильно?

— Це були елітні руни! І закляття замикання з Південного Свитка. Вона не мала вийти!

— Але… магістр Александр… прийшов.

Очі Крістал злобно блиснули. Цього вона не чекала.

> «Що... він робить? Веде її… перед усіма?»

А потім... усі побачили, як Александр нахилився й прошепотів Лії щось на вухо. Те, що змусило її розсміятись — щиро, із тією посмішкою, яку ніхто не міг підробити.

Це було гірше за поразку.

Це була зневага.

---

✦ Після танцю

Лія зупинилася на балконі, аби вдихнути нічне повітря. Александр залишився в залі, але його присутність відчувалась, ніби тінь завжди була поруч.

— Ви справді гарна пара, — пролунав знайомий голос.

Лія обернулась — Іван. Він виглядав трохи винним.

— Пробач. Я не знав, що вона… зробить таке.

— Я не звинувачую тебе, — сказала Лія. — Вона… як буря. Її час прийде та надіюся що вона нарешті схамениться.

— І твій теж, та засяєш іншою зіркою— додав Іван. — Але ти ще не знаєш, у чому твоя сила, Ліє. І це… і страшно і навіть не знаєш що чекатиме тебе далі.

Лія не відповіла. Бо десь у глибині душі, після танцю, після рун і дзеркал, після того, як вона побачила обличчя Александра в момент справжнього страху за неї — вона відчула, що її сила починає прокидатись.

---

✦ І десь далеко, в галереї покинутого палацу

Серед магічних артефактів, за покритим пилом дзеркалом, раптово з’явилось зображення Лії у вишуканій бальній сукні. Дзеркало тріснуло.

І з темряви хтось прошепотів:

— Вона повернулась.

---