Розділ 7. Битва слів і вогню

В Академії бойову магію викладав Магістр Александр фон Ельварн — офіційно професор, неофіційно ж — гроза усіх самовпевнених першокурсників. Його уроки починались із тиші. Глибокої, напруженої, як перед бурею. Тиша була його улюбленим вступом. А от язвливість — улюбленою формою педагогіки.

Лія швидко стала його головною… емоційною розминкою.

Перший урок бойової магії, відкритий майданчик, полуденне сонце. Александр стояв у центрі кола з маною, тримаючи в руках магічну тростину зі срібним наконечником.

— Сайзен. У центр.

Лія, зітхнувши, вийшла. З першого погляду було видно: магістр не збирався давати поблажок.

— Покажіть, що таке «артефакторна оборона» у дії. Захистіться. Я атакуватиму.

— Без попередження?

— Як у житті.

— Ви завжди такий приємний у спілкуванні?

— Лише з тими, хто цього заслуговує.

— Я сприйму це як комплімент.

— Це було не компліментом.

Лія усміхнулась куточками губ. Іще не встигла зреагувати, як з тростини Александра вилетіла хвиля стисненого повітря — магічний удар. В останній момент Лія активувала свій захисний амулет, зчеплений з браслетом — щит з манової решітки зупинив атаку.

— Хм. Не зовсім безнадійно, — промовив Александр.

— Я зворушена вашою похвалою.

— Не надто зворушуйтесь. Ви — не герой драми, а студентка.

— Ви якраз ідеально підходите на роль антагоніста.

— У ваших уявленнях про літературу явний брак смаку.

Їхня перепалка змусила усіх учнів уважно слухати. Арнольд тихо шепнув Анні:

— У них щось є…

— Так. Проблема з терпінням обох, — відповіла вона.

---

Будні боїв і язв

Уроки бойової магії стали регулярними двобоями. Александр ставив Лії пастки, навмисне ускладнював завдання, підкидав нестандартні ситуації — а вона щоразу виходила з них, нехай і не без втрат.

Один з улюблених моментів студентів трапився на четвертому уроці, коли Лія застосувала створену нею чарівну сферу — «пастку-попередження», яка видавала пронизливий звук, коли відчувала приховану магію.

— Ви натягли пастку? — спитав Александр, злегка звівши брову.

— Це не пастка. Це — вишукана система безпеки. Від недружніх чарів. — Вона підморгнула.

— Я надто старий, щоб вірити в підморгування.

— Ви не виглядаєте на старого. Скоріше… вічно молодий, вічно похмурий.

— І вічно терплячий, — додав він, кидаючи у неї кулясту ілюзію. Але Лія встигла сховатись під енергетичний купол.

---

Мовчазне притяжіння

У перервах між словесними дуелями і магічними атаками, було щось інше. Погляди, які затримувались на долі секунди довше. Її цікавість до того, чому він завжди носить рукавички. Його зацікавленість у тому, як вона, без належної освіти, так тонко відчуває магію.

Якось під час індивідуального заняття вона затрималась після уроку.

— Ви… ніколи не використовуєте повну силу, так? — спитала вона раптом.

Александр мовчав. Потім холодно відповів:

— Якби я її використав, вам було б важко це оцінити.

— Це обережність чи страх?

— Це — самоконтроль.

— А ви не боїтесь, що колись не стримаєтесь?

Він подивився на неї довго. Так, ніби оцінював, наскільки вона близько підійшла до правди. Потім просто відповів:

— Якщо я не стримуюсь, гинуть цілі поля.

---

Гумор на полі бою

Уроки іноді ставали смішними — на превеликий подив усіх. Якось Лія випадково активувала артефакт у формі жабки, і та почала квакати голосом Александра:

— Зосередьтесь, Сайзен. Ви знову — катастрофа з маною.

Вся група ледве стримувала сміх. Лія, червоніючи, швидко сховала жабку в сумку.

— Це… експеримент, — виправдовувалась вона.

— Нехай буде. Але якщо ця штука ще раз скаже моїм голосом «Ви — небезпечна для світу», я напишу скаргу до Ради артефакторів.

— Ви слухали себе з боку? Це було майже приємно.

— Мої слова — не для розваг.

— А для кого ж? Ви б могли почитати студентам на ніч.

— І приспати всіх магічним жахом? Гідна ідея.

---

І хоча обидва заперечували будь-яке притяжіння, у всіх навколо вже не було сумнівів: Лія й Александр — це не просто вчитель і студентка. Це магнітна буря, хімічна реакція, війна поглядів, яка триватиме… аж поки хтось не здасться.

Але поки що — обидва стояли твердо. І кожен наступний урок ставав ще цікавішим.

Хтось навіть почав робити ставки — хто перший скаже щось, що не буде сарказмом.

Наразі ж — обидва мовчали. І в цьому мовчанні було більше, ніж у сотні слів.