Розділ 3. Лабіринт ілюзій та тіні правди

Після драматичних подій другого змагання, Академія деякий час мовчала, мов переварюючи усе, що сталося. Але вже через два дні всі очікували на головне випробування — третє і останнє.

✦ Ілюзорний Лабіринт — “Арка Справжнього”

Це було найскладніше й найнебезпечніше випробування, яке проводилося лише раз на п’ять років.

Суть проста: магічний лабіринт будується за ніч прямо у внутрішньому дворі Академії. Його створюють з чистої ілюзії, але фізичні закони в ньому працюють… по-особливому. Що більше страхів, сумнівів і незагойних ран у свідомості учасника — то небезпечнішим стає його шлях.

І хоча це змагання не передбачало фізичного контакту чи дуелей, воно було найскладнішим для психіки.

Магістр Доріс оголосила:

> — Переможцями стануть ті, хто пройде лабіринт і зуміє знайти “Арку Справжнього”. Вона відчиниться лише перед тими, хто не злякається правди про себе. Перші п’ятеро, хто увійде в неї, — отримають запрошення на Північний Бал при Місячному Світлі, де будуть присутні лорди магії, артефактори вищого рангу й сам імператорський посол. Решта… побачать свої слабкості, і це теж буде уроком.

✦ Початок

Ранок змагання був неприродно тихим. На площі, де ще вчора співали чарівні птахи, тепер стояла тінь. Лабіринт вже був побудований — ззовні він виглядав як туманна структура з дверима, що нікуди не вели, і стінами, що змінювалися щосекунди. Усередині — кожному з учасників був свій шлях та своя правда.

Лія стояла серед інших. Серце калатало. Поруч — Анна, Арнольд, Іван, навіть Крістал. Вона, як завжди, випромінювала впевненість. Надто голосно сміялась. Надто голосно дихала. Це вже нерви.

— Удачі, — прошепотіла Анна, тримаючи її за руку.

— І тобі, — Лія всміхнулася.

І вони ступили в лабіринт.

---

✦ Всередині

Тиша.

Магія навколо не працювала. Навіть браслет мовчав, наче не хотів втручатися.

Лія опинилася у вузькому коридорі з мозаїчними стінами. Вони постійно змінювались, віддзеркалюючи… її? Її дитинство, школу, моменти з Іваном… аж раптом — відображення Лії змінилися на яка зрадила, яка втікала, яка боялася бути ніким.

— Ні. Це не я, — прошепотіла вона.

Та саме це і було випробуванням.

Пастки — то не голки й не вогонь. А те, що виїдає зсередини.

Перший поворот — і перед нею стояла вчителька з Землі, яка колись сказала: “Ти ніколи не станеш чимось значним, якщо не зробиш щось цінне для цього світу”.

Другий поворот — і перед нею Александр, але не той, кого вона знала. А холодний, байдужий, який промовив: “Ти мені ніколи не була цікава. Просто ще одна попаданка. У вас усіх одне обличчя.”

Вона затулила вуха.

> “Це не справжнє. Це не він. Це…” — вона обернулась та збагнула. — “Це моя невпевненість.”

Вона зробила крок — і перед нею з’явилася Арка. Кована, з білим сяйвом у центрі. Але вона не відкривалась.

— Чого тобі треба? — прошепотіла Лія.

І тоді з’явився останній образ — вона сама, втомлена, налякана, з заплаканими очима, яка тихо сказала:

> — Ти боїшся, що тебе забудуть. Що ти будеш зайвою. Що твоє “я” — ніщо тут. У світі, де всі обдаровані — ти просто випадковість.

Лія відповіла:

> — Можливо. Але я тут. І я йтиму далі вперед. Навіть якщо завтра впаду.

І Арка… відчинилася.

---

✦ Площа. Кульмінація

Коли Лія вийшла з лабіринту, в очах сльози стояли, але не від страху — від того, що вона змогла побороти. Попереду стояли вже кілька учасників — Іван, Анна, якийсь другокурсник, і… магістр Александр. Він вийшов їй назустріч.

Він подивився на неї довше, ніж слід було.

— П’ята. — Тихо, але гордо.

— І я думала, ви знову скажете: “зазнайка”, — усміхнулась вона.

— Ти, безумовно, і є. Але… й стійка.

— І? — підняла брову.

— І отримаєш запрошення на Північний Бал, — він нахилився ближче, шепочучи так, щоб ніхто не почув. — Інакше я вважатиму це несправедливим щодо себе. Мені доведеться… супроводжувати тебе.

— Що?!

— Магістр має право супроводу однієї учениці. Для безпеки. Офіційно, звісно.

— Ви знущаєтеся?

— Можливо.

Він пішов.

А Лія залишилась, стоячи посеред простору, де ще трималась тінь ілюзій, але всередині вже панувала… гордість за себе.

---