Розділ 10

– Як тобі ця? – діставши з точно такої ж, як і в моїй кімнаті, шафи милу літню бузкову сукню з дорогого шовку, запитала Маргарет, приклавши її до себе для наочності. Причому вираз обличчя в неї при цьому був такий, ніби вона бойовий обладунок собі обирала щонайменше.

– Вечірка на закинутому злітному майданчику для істинних драконів? – уточнила я про всяк випадок і, отримавши у відповідь ствердний кивок, резюмувала: – Інієм вкриєшся. – І, упіймавши повний недовіри погляд своєї нової знайомої, пояснила: – Враховуючи нахабство студентів, що влаштовують вечірку, це крило фактично закинуте. Тож там, скоріш за все, деактивовано захисний купол, що регулює температуру. Не здивуюся, якщо нам на голову сніг падатиме.

– Там випускники будуть, – який-не-який, а купол натягнуть.

– Може, й якийсь… а може, й ніякий. Про всяк випадок врахуй все ж і другий варіант. Бо ж Маро буде вкрай щаслива затягти ще один чудовий експериментальний екземпляр у свою лабораторію.

Маргарет набрала повітря в груди, проте глянула на сукню, скривилася, повільно і дуже задумливо видихнула і кинула її назад в шафу.

– Холод я б, може, й перетерпіла, – буркнула вона, знову приділивши всю свою увагу одягу. – Вампірку, боюсь, що можу просто не пережити. Щиро дивуюся, як ти взагалі можеш терпіти її товариство.

– Наче мені дали право вибору, – буркнула я, сидячи все на тому ж диванчику і гортаючи книгу, яку мені люб’язно виділила леді Макстон. Дуже пізнавальна література, маю зізнатися.

– Тобто? – відірвавшись від вибору чергового вбрання, запитала стихійниця.

– Мене зобов’язали відвідувати цілительку після магічного виснаження і до того часу, поки леді Маро визнає мене цілком здоровою, – майже не збрехавши, пояснила обережно я.

– Або вип’є всю твою кров, – хмикнула Маргарет.

– Ну, або ж так, – не стала сперечатися я.

Жарти жартами, але я відверто починала нервувати від уваги леді Маро. Вампіри взагалі в мене добрих почуттів не викликали. Нежить – вона нежить і є. Бездушна і безсовісна. І я гадки не маю, що саме вона там хотіла знайти в моїй крові. Проте памʼятаючи про нелюбов можновладців до нестабільних Видчих… та що там… до Видчих взагалі! Загалом, не виключено, що якщо мене раптом визнають загрозою, то… Мене мати рідна позбутися хотіла. І якби не план Вікторії і допомога Летийї Наїде, то, може, й втілила б свої наміри в життя.

Ця думка віддалася в грудях тупим ниючим болем. Паскудно. Я вже думала, відболіло. Але варто було лише пригадати… і разом зі спогадами повернулися і біль, і образа, і почуття, ніби мене зрадили і викинули. Немов моя цінність для цієї жінки була тільки в моєму дарі. Хоча… ймовірно, що так воно й було.

Можливо, мене б це так не зачепило. Зрештою, інших прикладів стосунків між доньками і матерями в вежах Шайхарату я не бачила. І тоді це здавалося цілком нормальним.

Якби ж не було бродячого цирку і Таккаї Ррао. Все змінилося саме там, в таборі кочівників. Для мене настільки, що я більше ніколи не зможу повернутися в Сакхер. Не зможу жити, як Вікторія, знаючи, що нас могли б любити, а не… дресирувати, як небезпечного дракера для боїв.

– А ця? – продемонструвавши мені чергове вбрання, запитала Марго.

Я кліпнула, проганяючи видіння і сфокусувавши погляд на зеленій, цілком пристойній сукеночці.

– Непогано, – зробила висновок я.

– Можливо, – задумливо обдивилася її Маргарет. – А сама ти? Час ще є. Встигнеш збігати переодягнутися. Чи можеш взяти щось з мого. Зрештою, я добре володію побутовою магією, за секунди по тобі одяг підженемо.

– Дякую. Але не маю жодного бажання привертати увагу, – скривилася я, ні словом не збрехавши.

Насправді я б з куди більшою радістю залишилася в бібліотеці або ж пробралася в драконятник. Як не крути і що б я не обіцяла Ерраю, за дрекка було тривожно. Втім, не настільки, щоб розшукувати Торна, аби розпитати про долю нещасного ящера.

– Формою обійдуся.

– Дарма. Кажуть, що там весь випускний курс бойовиків буде. Знову ж таки, Еррай Торн…

– О, ти щойно майже відбила в мене будь-яке бажання взагалі туди йти, – скривилася я, хоча серце в грудях зрадницьки пропустило удар від однієї згадки його імені.

Проклятий ритуал. Відчуття, що звʼязок, що мав би слабнути за всіма магічними законами, навпаки набирав силу. І якщо з цим нічого не зробити, відчуваю, закінчиться ця історія не дуже добре.

– Слухай, як тобі взагалі вдалося пробратися ледь не в святиню Академії? – витягуючи з шафи ще одну сукню, запитала Маргарет, навіть не намагаючись замаскувати сарказм у тоні.

– В яку саме? Лабораторію Маро? Бібліотеку?.. – уточнила я, піднявши брову.

О, не через запитання. Просто Марго випадково висмикнула чорну мереживну нижню сорочку такого цікавого і неочікуваного крою, що обійти цей пікантний момент увагою не вдалося б при всьому бажанні.

Що ж, я й не здивована, що леді Браункрейст мала і смак, і сміливість, попри образ тихої милої вівці. Втім, створила його вона ж і досить вміло. Якщо навіть Вікторія не вбачала в ній небезпеки.

– Дуже смішно, – озирнувшись через плече і висмикнувши нарешті коротку сукню глибокого синього кольору, буркнула Марго, струснула її, розправляючи, і прошепотіла коротке закляття.