8.2

Еррай скосив погляд на одногрупницю, задумався, але однозначної відповіді так і не знайшов. Незрозуміло яким чином Мерен примудрялася ставити питання таким чином і тоном, що відповідь уже не здавалася очевидною. Торн часом думав, що подібне вміння і йому б не завадило. Чи це талант?

Як не крути, Азалія все ж змушувала замислитись.

Чи хотів Еррай вберегти дрекка Сайсона? Безперечно. Щонайменше цього бажав би сам Сайс. Він любив цього нестерпного монстра з пронизливими, сповненими потаємного вогню очима. Та й що казати, молоді здорові ящери — досить-таки велика цінність, аби нею просто розкидатися.

Дрекків майже не залишилося в дикій природі. А в драконятниках, навіть за найкращого догляду, вилуплювалися слабкі особини. Якщо вилуплювалися взагалі. Багато молодняка, попри зусилля всіх цілителів, гинуло в перший рік життя.

Дещо краща ситуація була у степових кочівників. От у них якраз і ящери народжувалися різноманітних видів, і магію вони опановували якось… інтуїтивно. Але цей феномен не вдавалося дослідити, а досвід — перейняти. Попри кочовий спосіб життя, степовики жили окремими племенами і нікого не пускали в свій рід.

А шкода. Адже можна було б врятувати стільки дрекків. Натомість…

Загалом такі сильні і здорові ящери, як дрекк Сайса, були на вагу золота.

Тож очевидно, що цього ящера необхідно було вберегти. Якщо вже не вдалося врятувати його бойовика.

Еррай стиснув пальці, гостро відчуваючи втрату. Ні, вони не були з Сайсом друзями. Навіть не спілкувалися до пуття. Але він також був магом, випускником. Сильним, добре навченим бойовиком. А така безглузда випадковість.

Чи не випадковість? Зрештою… чи не його, Еррая, ще вчора намагалися вбити. Так, цілком ймовірно, що причина банальна — чергова боротьба за трон, в якій перемелють не одного не те що бастарда, а й прямого спадкоємця. Що вже казати про тих, на кому взагалі трон і тримається — радників, силовиків, таємну службу…

Та що як причина зовсім не в придворних інтригах? Що як смерть Сайса і замах на самого Еррая — повʼязані? Але… для чого?

В будь-якому випадку Торн відчував цю відповідальність. І за одногрупника, і за ящера. І взагалі…

— Я над цим подумаю, — відчувши, як затамували подих його друзі, зронив він таким тоном, що розвивати тему ніхто більше не наважився. — Зрештою, зараз і без цього справ вистачає. Треба підготувати дрекків для першого курсу, відібрати спокійніших молодих ящерів для лабіринту. Може, вдасться звʼязати їх з бойовиками без участі Видчих.

— Ймовірність така собі, — скривився прагматичний до кінчиків нігтів Алек. — Один до двадцяти. Може, й двадцяти пʼяти. І на налагодження звʼязку треба час. З Видчими воно якось надійніше…

— Звісно. Тільки де ж їх набрати? — скривився Торн, знову повернувшись до майданчика для тренувань, зачепившись поглядом за сухорляву постать майстра Дайра, що саме виходив з чергового вольєра, невдоволено стиснувши губи і щось черкаючи на ходу в теці зі звітами. І ця тривога передалася і Ерраю. — На першому курсі троє Видчих. Одна… — Еррай намагався говорити беземоційно, згадуючи Лорану, але в грудях все одно незвично стислося. Зрозуміти б ще, до чого це. — …має непоганий потенціал, але їй ще вчитися і вчитися. На це у нас часу немає. Як і можливості ризикувати. Ну, хіба, може, її візьметься підтягнути сама леді Видча. Але…

— Вона, як і всі Видчі, з мухами в голові, — промовив Дейлі, але одразу ж розплився в такій мрійливій усмішці: — Але насправді вона така… Що мене б навіть ті мухи не зупинили. Гаряча кралечка.

— Вона віку твоєї матері, — спробував достукатися до здорового глузду друга Алек.

— І що? Витримане вино має багатший… букет.

— Ой, не мрій навіть, — скривилася Мерен. — Ти б навіть натякнути на свої бажання щодо неї не встиг, вона вже змусила б тебе коридорами академії бігати голяка, навіть не напружуючись і пальцем не поворухнувши. А ти ще й дякував би їй уклінно.

— О так… Готовий на ризик, навіть за ймовірність опинитися в її палких обіймах, — розплився в усмішці Дейлі, потираючи руки. — Ер, правду кажуть, що Видчі в ліжку такі, що життя віддати за них потім готовий?

Еррай навіть не глянув в його бік, не те щоб опуститися до відповіді. Але мовчання видалося настільки красномовним, що навіть не схильний до тактовності Дейлі розвивати тему не наважився.

— Ну, от і ризикуй, якщо інстинкту виживання не лишилося, — фиркнула, вмить роздратувавшись, Азалія Мерен, склавши руки на грудях.

— Краще подумав би, як її вмовити нам допомогти, — занудно протягнув Алек Вейр.

— Обовʼязково. От тільки дістанусь до неї…

— І нічого в тебе не вийде, — не вгавала Мерен. — Будь реалістом, Мартін.

— А я — оптиміст! — кинув той у відповідь.

— Досить… — втомлено обірвав суперечку Торн, проводжаючи поглядом цілителя, що саме увійшов у вольєр з дрекком Сайса. — Зрештою, спробувати варто. Не вдасться, то вже будемо вирішувати ці питання інакше.

І на диво суперечка, що стрімко набирала обертів до цього моменту, вмить стихла. Чи то усвідомили, що небагато користі в тому, аби товкти воду в ступі, чи то в тоні Еррая майнуло щось таке, що буквально змусило їх замовкнути.