7.3

Якимось магічним чином за кілька сполоханих ударів серця світ стиснувся до цього мінімального простору між нами. Стихло завивання вітру, не жалив скажений сніг – немов усе довкола просто перестало існувати. Були тільки ми. Його погляд, що прискіпливо вивчав моє обличчя, моє шалене серцебиття і гарячий подих, що осідав на моїх губах присмаком кави, чогось гострого та вишні.

Неймовірний аромат. Невимовно хвилююча близькість. І нестримний потяг, якого мені ще ніколи і ні до кого не доводилося відчувати. Жодного разу – навіть до палко коханого нареченого, за якого вийшла заміж Торі. Мені було добре поруч із ним, мені подобалися його дотики, але нічого подібного я не відчувала. З іншого боку, у нас із ним і магічної прив’язки не було.

Долоні Еррая лягли на мою талію, і… думки про інших, колишніх чи майбутніх чоловіків, вивітрилися в одну мить. В голові стало порожньо, а по тілу розтеклося палюче тепло.

– Ти мені снилася цієї ночі, – його шепіт, наче грім, пронизує мене блискавкою і безбожно плутає думки.

Навіть подумати не могла, що голос цього хлопця може звучати так: хрипко, низько і нескінченно спокусливо. У роті вмить пересохло. Я мимоволі облизала губи, не без задоволення помітивши, як різко розширилися зіниці в і без того темних очах нашого відповідального старости. Мабуть, це, а ще захисний інстинкт допомогли мені зібрати до купи крихти самовладання, аби відповісти бодай щось.

– Сподіваюся, у кошмарах? – зібравши волю в кулак, іронічно усміхнулася я у відповідь. – Думаю, у леді Маро знайдеться якесь зілля від поганих сновидінь.

Еррай мав би щонайменше образитися на мою іронію. Натомість він усміхнувся, і в його очах блиснув азарт хижака. І от тепер мені стало дійсно страшно. Стало зрозуміло, хто стане здобиччю на цьому полюванні. І найгірше – мені хотілося нею бути.

«Прокляття, Лорано, у що ти влізла і чим усе це для тебе закінчиться?»

Ця думка ковзнула по краю свідомості й потонула в теплі його рук, що все сміливіше й жадібніше досліджували моє тіло. І виходило в нього це досить… вправно. Навіть страшно уявити, що буде далі, якщо зараз я вся тремчу, а уява яскраво малює варіанти розвитку подій. Найгірше те, що вони мені зовсім не притаманні, проте було б брехнею запевняти, що вони мені не подобаються. Варіанти, маю на увазі. От Вікторії вони точно були б до душі. Вона взагалі схильна до подібних експериментів. Та й пристойною дівчинкою вже давно бути перестала. Якщо колись нею взагалі була.

– Скажи мені, що я тобі також снився, – не піддавшись на мою шпильку, прошепотів біля самих моїх губ Еррай.

Навіть якби мені зараз погрожували смертю, я б нізащо не зізналася. І тим паче ніколи б не розповіла про зміст цих снів.

– А чи не занадто високої ти про себе думки? – намагаючись промовити це з викликом, натомість ледь чутно прошепотіла я.

І глянула йому прямо в очі. О, дуже дарма я це зробила. Це було стратегічною помилкою. Хоча про що я? Стратегічною помилкою було взагалі з ним зв’язуватися. Все решта – лише тактичні поразки.

Варто зазначити, що в нього були дивовижні очі: чорні, мов відполірований онікс, із вогненно-помаранчевою зіницею. Вони видавали в ньому кров старої аристократії. Зрозуміти б ще, якої саме. Відчуваю, що для мого майбутнього це мало неабияке значення. Проте ці думки текли мляво, не затримуючись у голові довше, ніж мить між ударами серця, що дедалі нарощувало темп, немов збиралося вилетіти з грудей.

Еррай же, здається, думав про щось зовсім інше. Більш приземлене. Скориставшись моїм заціпенінням, він нахилився нижче, і мої губи, наче окропом, обдало його подихом. Я геть забула, що треба дихати. І здригнулася, коли його губи ледь відчутно торкнулися моїх.

Це не був поцілунок повною мірою. І цей поцілунок не був першим у моєму житті. Але жоден чоловік не цілував мене так, щоб тіло спалахувало навіть від такого безневинного дотику. І, що ще гірше, мені хотілося більшого. Хотілося продовження. Щоб він мене обійняв, притиснув, щоб цілував так, аби повітря бракувало в грудях. Хотілося стягнути з нього цю форму, торкнутися шкіри. Вона в нього шовковиста, а м’язи під нею – немов відлиті з найкращої сталі. Це пригадувалося так чітко, наче я знову лежала на ньому, прилаштувавши голову на його грудях…

О… Мені нестерпно хотілося йому належати. Повністю. Настільки, що я відповіла на цей поцілунок. Подалася вперед, мимоволі обійнявши його за талію. І вже за мить його долоня заплуталася в моєму волоссі, остаточно розтріпуючи наспіх скручений пучок. Сумка впала під ноги, дзенькнувши пляшечками. А щойно він поглибив цей поцілунок, у мене вирвався ледь чутний, але сповнений насолоди стогін.

– Як це цікаво, – розірвавши поцілунок і поглянувши на мене затуманеними від пристрасті очима, усміхнувся Еррай, торкнувшись великим пальцем моїх губ. – Або ти закохалася в мене з першого погляду, або вчорашній ритуал вплинув не лише на мої сни. Я маю рацію, Ваельська?