2.2

Спочатку пів року тому за дивних обставин загинула її матір на кінній прогулянці. Чому дивних? Бо покійна герцогиня була чудовою, вмілою, досвідченою вершницею. Тож смерть від падіння з коня відверто викликає питання. 

Втім, розслідування, організоване її люблячим чоловіком, тривало недовго. Бо за місяць кістлява забрала і його. Напад розбійників по дорозі до столиці. 

Що не менш дивно, ніж смерть його дружини. 

Адже герцог, як і абсолютна більшість аристократії Лотаринії, був магом. Бойовим магом. Може, не найсильнішим, звісно, проте досвідченим і добре навченим. Хто повірить, що такого могли вбити звичайні розбійники? 

Здавалося б, ніхто. Але ж ні. Королівський слідчий підтвердив таку трагічну випадковість. 

І от юна, ще зовсім недосвідчена герцогиня Браункрейст стає спадкоємицею цілого герцогства. Все тому, що за все своє спільне життя батьки нещасної не змогли обзавестися спадкоємцем чоловічого роду. 

А отже… 

Звісно, донька успадкувала статус, землі, доходи і всі статки своїх батьків. Але від моменту, коли вона вступила у своє спадкове право, все це ставало її посагом. А вона сама – здобиччю, на котру полювали всі, хто тільки міг. І при всьому цьому, після того як вона прийняла статус герцогині, вона зобовʼязана вийти заміж за пів року. 

І ну дуже дивно, що вдалося вполювати таку здобич нічим непримітному графу Тевері. Кому таке сподобається? 

Та я знаю щонайменше двох герцогів, котрі з радістю поправили б свої справи, оженивши на леді Браункрейст своїх других або третіх синів. Та що там, статус герцогині міг дозволити їй обирати собі чоловіка навіть із королівською кровʼю в жилах.

Тож я не здивуюсь, якщо в разі нашої з Торі невдачі, лорд Тевері може взагалі до весілля не дожити. Щоправда, то вже на крайній випадок. Адже наречена повинна буде носити траур ще півроку по нареченому. А це означає, що всі строки, відведені їй на владнання свого сімейного статусу, вийдуть. І герцогиня разом з володіннями опиниться під опікою корони. Що тоді? Тоді може статись все, що завгодно. Від заміжжя за наказом короля до монастиря.

– А ти не думала, що наша герцогиня може бути закохана в свого обранця? – запитала я, всю свою увагу приділивши осінньому пейзажу за вікном. 

– І? Це щось змінює? – фиркнула Вікторія. – Ми уклали з тобою домовленість. Ти виконуєш свою частину, я – не здаю тебе таємній канцелярії. Тож її почуття жодним чином не впливають на наше з тобою завдання. 

– Крім того, що ми розіб'ємо їй серце і зіпсуємо все життя? Вона вийде за якогось мисливця за її приданим, котрий промотуватиме її статки і таскатиме в подружнє ліжко своїх коханок… 

– Нам платять не за те, щоб ми замислювались над етичним боком справи, – роздратовано буркнула сестра. 

– Ах! Ну, звісно! Де ти? А де етика? – спалахнула я. 

– Слухай, а якщо він не кохає, а просто жадає підгребти все її майно і легко та вимушено стати новим герцогом? Чи щаслива вона буде з ним, коли він отримає бажане та збайдужіє до молодої дружини? 

– Ми цього не знаємо! – процідила я. 

Вийшло досить загрозливо, і екіпаж певний час наповнювали звуки скрипу коліс і нашого синхронного сопіння. (ptWy1imF)

– Невже ти дійсно кохала того… Стеймона? 

– А тобі не здається, що ставити такі питання за три роки і після всього, що ти встигла накоїти, щонайменше – ідіотизм? І аби у нас не виникло суперечок, котрі можуть мати летальний кінець, не чіпай минуле. 

І попри бажання в пам'яті спливли події трирічної давнини. Груди стисло від невиплеснутого гніву. І я вже набрала повні груди повітря, аби виговоритись, проте екіпаж неочікувано раптово зупинився. Так, що я втрималась на місці виключно рефлекторно вчепившись в сидіння.

– Прибули, леді! – крикнув візник.

І я, скрипнувши зубами і проковтнувши всі ті слова, що просилися на язик, піднялася на ноги, відчинивши настіж дверцята.

– Я тебе тут почекаю, – запхавши мені в кишеню папірець, судячи з усього, з адресою, прошепотіла Торі, знову неймовірним чином розчинившись у глибині екіпажу. – І не вештайся містом. Відадси документи і все. Брейхор – не найгостинніше місце Лотаринії. І зроби вже обличчя простіше. Не завали справу.

– І що б я робила без твоїх непотрібних порад? – огризнулася я, натягнувши на обличчя захоплений вираз наївної провінціалки.

І ледь втримала його, ступивши на мокру після дощу бруківку перед найбільшою та найвеличнішою будівлею Брейхору.

Відчуття небезпеки розливалося у повітрі, змішуючись з осінніми ароматами.

Але місто ще нічого.

Якщо порівнювати з власне академією Драконів…

***

В розділі заховано промо на книгу "Мовчи, жінко!".